 8 вересня 2025 р. в Києві, у сквері Андрія Жованика, з обіду лило як з відра, гриміло і блискало. Організатори й чимала делегація учнів та вчителів ліцею № 177, де колись навчався Андрій Жованик, прийшли на годину раніше, тож іще до початку урочистостей були мокрі до нитки. Але школярі не розбіглися, не посоромили вишиванок, у які були вбрані. Якби Андрій побачив цю картину, як друзі і зо два десятки дітей сховалися з квітами під дірявим дашком артезіанської свердловини, усміхнувся б із симпатією: “Ну що? Прийшли вшанувати? Тепер помокніть трохи…”
Не дочекавшись ласки Перуна, ми й почали під отим ненадійним дашком, скупчившись одне біля одного. О 15.05 у сквері пролунала мелодія “Був у мене один товариш” композитора Фрідріха Зільхера. Виконав її трубач Олександр Пришиба.
Цю мелодію любив лейтенант ЗСУ Андрій Жованик, хотів, щоб його поховали під неї. “Загинути в бою за Україну – це честь та привілей”, – казав він. “За смерть у бою!” – не раз повторював у 2022-му, останньому році свого життя. Життя для України йому було мало, він прагнув смерті за Україну.
На початку меморіального мітингу промовляли капітан ЗСУ Арсеній Білодуб та Олександр Карасьов, співфундатори пам’ятного знака. Арсеній Білодуб зачитав свій переклад пісні “У мене був товариш”. У бою за Україну Андрій Жованик-“Татарин” був з початку 1990-х. Він брав участь у десятках ближніх боїв з московським ворогом. Розганяв російські марші. Вже на початку війни, у 2014-му, на його рахунку було 8 убитих москалів, з них чотирьох знищив у ближньому бою, сам проти чотирьох. Андрій міг іти в атаку на ворога в повний зріст, зі снайперською гвинтівкою, по мінному полю. Хоч це й суперечило воєнній науці, але він тоді здобув ворожі позиції.
На вшанування приїхали Андрієві товариші, які продовжують його шлях. Щире слово про друга сказали Олександр Войтко (офіцер 413-го ОБ Сил безпілотних систем “Рейд”), капітан ЗСУ Дана Виноградова, побратим з V Легіону Володимир Авдєєнко (учасник останнього бою Андрія Жованика), доброволець ОДЧ “Карпатська Січ” Руслан Андрійко (тепер офіцер 49-го Окремого штурмового батальйону) та гранатометник роти вогневої підтримки 5-ї Окремої штурмової київської бригади Сергій Бойко, який воював під проводом Андрія Жованика в ОДЧ “Карпатська Січ” у 2022 році. Сергій залишив таку згадку: “У ситуаціях, коли здавалося, що небо і земля на нас зараз впадуть, але поруч був друг Андрій – у підрозділі панував ейфорійний настрій!” Ось такий був Андрій – не тільки особисто хоробрий, а й спонукав до хоробрості інших.
“З Андрія дуже важко було видобути інформацію, він не любив хвалитися, – сказав і я своє слово. – Через його маломовність я й не зможу написати про нього книгу, хоч завжди хотів це зробити. Не раз про це казав Андрієві, переконував, що йдеться не про похвальбу, а про фіксування історії Визвольної боротьби. А він завжди відповідав: «Пане Романе, ви перебільшуєте мою роль. Є значно достойніші, ніж я, люди, про них і напишіть»”.
Кобзар Василь Лютий під дощем виконав свої пісні “Мчать козаки” і “Меч Арея”. Виконав улюблену пісню свого батька і кобзар Василь Жованик, військовослужбовець 413-го ОБ Сил безпілотних систем “Рейд”. А заслужений артист України Михайло Кукуюк заспівав свою пісню про 5-й Легіон, у лавах якого воював і загинув друг “Татарин”.
Від вихованців ліцею № 177 виступила учениця 11Б класу Кіра Силенко. За нею промовляв майор поліції, керівник курсу Академії патрульної поліції, козак Історичного клубу “Холодний Яр” Максим Лободзінський, який багато зробив і робить для того, щоб наша поліція була українською не тільки за формою, а й за духом. Він очолив делегацію Академії патрульної поліції (17 осіб!). Шестеро з них стали у почесну варту біля пам’ятника Героєві України.
А ще Роман Коваль представив Григорія Іванченка, онука і правнука вільних козаків с. Гусакового в 1917-му, сина політв’язня Михайла Іванченка – першого лауреата Літературної премії ім. Юрій Горліса-Горського. Пан Григорій (доктор наук, професор, завідувач кафедри та декан Київського національного університету будівництва і архітектури, випускником якого був Андрій Жованик) привів на вшанування делегацію своїх студентів.
З Холодного Яру приїхали вшанувати свого побратима ветерани “Карпатської Січі” Богдан Легоняк і Сергій Щербина-“Свобода”, славні козаки Історичного клубу “Холодний Яр”. Почули ми і їхню думку про побратима.
Наприкінці Роман Коваль навів свідчення Миколи “Британця”, командира англомовного взводу ОДЧ “Карпатська Січ”. Американці і канадійці, які брали участь в операціях “Карпатської Січі” під командою Андрія, стверджували, що “не бачили більш відважного і безстрашного воїна”, ніж Андрій Жованик.
Коли захід завершився, приїхав кобзар Тарас Компаніченко. Він усе ж встигнув вшанувати Андрія, а для тих, хто ще не розійшовся, виконав дві пісні. Оператор Юрій Дереневський узяв у нього і вояків короткі інтерв’ю – для відеопередачі про цю подію, яку він зафільмував. Щира подяка й Анатолію Бабичу, який забезпечив озвучку нашого заходу.
Ось так, у колі друзів та однодумців, відбулося вшанування козака Історичного клубу “Холодний Яр” – з нагоди 50-ліття з дня народження. Не звик Ти спочивати, Андрію, та мусиш! Серце Твоє, упевнений, усміхнулося б, побачивши побратимів, які зібралися у дружнє коло. Попри страшну зливу, прийшли вклонитися Тобі понад сотню українців. Та латишка Семі – бойова медикиня “Карпатської Січ”, яка після поранення повернулася у стрій захищати Україну.
Не забуваймо шляхетних воїнів рідного народу!
Андрію Жованику тричі: слава, слава, слава!!! Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” 
|
