Звечора дізналася про важкопораненого, якого неможливо винести. Довгий час хлопець чекав на допомогу, а в небі над ним висів ворожий дрон і чекав на евакуаційну групу. Але командир роти вибрав мить і, ризикуючи життям, сам пішов, щоб його забрати. І вони зробили це. Винесли до найближчого укриття.
Пізно вночі я пішла туди, сподіваючись, що ще зможу допомогти. Декілька годин боротьби, п’ять чи шість спроб підключити крапельницю, але вен уже немає... В останній раз дивом знаходжу вену, починаємо вливати розчини, тиск піднімається, ще декілька ін’єкцій, і ми видихаємо – стабільний! Примчали хлопці на еваку, вантажимо, і я кажу: “Все, хлопче, тримайся. Вже все позаду, тебе чекають лікарі, зовсім трошки – і все буде добре”. Вони поїхали, я присіла, і саме в цей час мій боймед зробив це фото. А через мить ми почули потужний вибух і наша евакгрупа зникла зі зв’язку. Назавжди. Ці паскуди чекали їх. Загинули всі...
Коли я йшла до армії, багато хто питав мене: “Ти йдеш, щоб помститися за чоловіка? Бажаєш крові?” Я відповідала: “Я не йду вбивати, я йду, щоб рятувати. Щоб більше ніхто не залишився, як мій чоловік, без медичної допомоги на полі бою”. А ще на питання, чи надавала б я медичну допомогу полоненим, я завжди відповідала: так, це мій обов’язок. Так-от я вже не хочу рятувати, я хочу вбивати! І бажано бачити, як вони здихають, а ще бачити, як верещать їхні матері й жінки в них на могилах. І я не надам жодної допомоги жодному полоненому. І насрати я хотіла на вашу гуманність, правила війни і всілякі конвенції. Будьте ви прокляті, роssiяни! Ви, ваші діти і ваші онуки, за все те горе, що принесли на нашу землю. Надія БІЛА
P. S. За ці декілька днів, що пройшли з моменту написання допису, я отримала сотні запитів від дружин, матерів і друзів тих, хто зник безвісти. Всі вони питають, чи не їхня рідна людина була в тім еваку... Тому я звернулася до нашого командира батальйону Костянтина Жидкова, щоб дозволив зазначити напрямок, де це сталося, і наш підрозділ. Комбат, як завжди, поставився з розумінням і дозвіл дав. Тож уточнюю: події відбулися на запорізькому напрямку. Саме тут стоїть наш славетний 228-й окремий батальйон 127-ї Окремої бригади Сил ТрО ЗСУ. І саме наші хлопчики загинули тієї ночі... |
