 Листопад 2023 року. Ворог прагне повернути втрачені позиції в районі Кліщіївки.
Пекельне бойовище не стихає ні на мить.
Під час штурмів противника вояк 80-ї Окремої десантно-штурмової бригади Сергій Споденюк-“Фін” залишився в окопі сам.
“14 днів без води і без їжі «Фін» утримував позицію, завалену трупами ворога, – свідчив командир взводу 80-ї ОДШБр Юрій. – У нього була рація, тож за його сигналом наша арта влучно спалювала росіян та їхню бронетехніку. Сергій неодноразово викликав вогонь артилерії на себе. Два тижні під носом у ворога поранений «Фін» тримався…”
Командир зберігав з ним зв’язок по рації. Ворожа артилерія день за днем потужно накривала позицію... Першими евакуювали важкопоранених і вбитих. “Фін” теж зазнав поранення (в обидві ноги), але свою чергу на евакуацію залишив на останок.
“Деяких ми тягнули понад добу на відстань в один кілометр, – розповідав бойовий медик Роман. – Були міни, був дуже масований обстріл, зомбаки саме почали штурмувати…”
Коли настала черга евакуації “Фіна”, росіяни вже впритул підійшли до позиції. Тоді взводний Юрій по рації почув його голос: “Фін” знову викликав вогонь на себе.
“У будь-якому разі «Фіна» чекала смерть, – вважав взводний Юрій. – Шансів вижити було нуль, навіть якби вцілів від ударів арти… Якщо п-дари заходили на наші позиції, то вони наших солдатів не брали в полон”.
Командир підрозділу тричі намагався врятувати рядового “Фіна”. За ним відправлялися групи, та, на жаль, ворог не давав їм підійти. Врешті, наші аеророзвідники з дронів скинули козакові воду, шоколадні батончики, ліки, батарейки для рації та гранати.
“Коли вже зовсім не стало шансів його забрати, – згадував взводний, – я сказав правду: «“Фін”, у тебе є тільки одна можливість – самому доповзти до наших. Уже ніхто не зможе прийти…»”.
“То значно крутіше фільму «Врятувати рядового Раяна», – стверджував десантник Артем. – Багато сил було витрачено, аби його врятувати… Я в той час заводив людей на нові позиції. Чую: хтось стогне. Зрозумів: це «Фін». Він через мінне поле таки переповз, напівживий, чортяка! Ні говорити, ні ходити не міг. Я його брав за руки, і він мені за шию хапався, і потихеньку перебралися до сусідньої позиції”.
Згодом “Фін” признався: “Я знав, що вже звідти не вийду. Тому був спокійний… Схопив дві гранати і виповз назовні. Ноги в мене на той час вже були побиті й посічені. Витяг чеку і приготувався їх зустрічати…”
Сергієві Споденюку – 36 років. Закінчив аграрну академію. До великої війни вирощував хліб.
А ви кажете: хлібороби!.. Воїни! Родіон ГРИГОР’ЯН
За матеріалами: “Подробиці” від воєнкора Ігоря Левенка
Ukrainian People Magazine
Редакція Романа Коваля 
|
