 Для кожного зі своїх синів – Миколи, Володимира та Сергія – Михайло Шемет побудував у Києві по двоповерховому будинку – на території однієї садиби. Адреса: вул. Жилянська, 76 (зараз на цьому місці 9-поверховий будинок, адреса не змінилася).
Тут у свого друга Володимира Шемета навесні 1924 р. жив Микола Міхновський. Він нещодавно повернувся з Грозного до Києва. Мав намір виїхати з окупованої Батьківщини за кордон. Тож написав Сергієві Шемету в Німеччину. Просив допомогти порадою, а також інформації про життя на еміґрації.
“Я поспішив вислати дозвіл на візу, – згадував Сергій Шемет, – подав свою думку про те, як можна було б за кордоном улаштуватися, а щодо становища еміґрації взагалі, то описав його так, як сам собі уявляв. Це була моя помилка. Картина життя еміґрації вийшла досить похмура. Його надії на закордон впали, сили його покинули. В останній коротенькій записці він писав мені: «Ваш лист – цінний по свому основному мотиву. Не бренить в ньому надія на краще. Оттак і в мене. І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання усім, хто мене пам’ятає. Ваш Микола»”.
3 травня, рано-вранці, малолітні діти Володимира Шемета – Роман і п’ятилітній Ждан – вибігли на руханку в батьківський сад... І, нажахані, притьмом повернулися до хати. Вони принесли батькам страшну вістку: їхній друг Микола Міхновський повісився.
Величезне, майже двометрове, з неприродно зігнутою шиєю та схиленою головою, тіло важко висіло на гілці старої яблуні, ледь не торкаючись ногами української землі…
Іван Павелко згадував: “У розпачі Віра Андріївна Шемет розповідала, що в чистий четвер, тобто 22 квітня, пан Микола уранці увійшов з городу з розірваним мотузком у руках і сказав, звертаючись до неї:
– Отже, й виходить, що я довго ще буду жити.
І на здивоване запитання відповів, що в народі є таке повір’я, коли під висельником увірветься мотузок, то є певна запорука, що людина довго буде жити.
– А зі мною оце саме таке й сталося, – додав він.
Віра Андріївна жахнулася! Вона ввесь час пильнувала його...” (“Останні роки життя і смерть М. І. Міхновського”).
Отак тепла та для когось романтична ніч 3 травня 1924 р. стала останньою для творця ідеї Самостійної України.
Ждан Шемет засвідчив, що його батько Володимир знайшов у кишені покійного записку: “Волію вмерти власною смертю!” (Хлібороб. – 1998. – № 2)...
Визвольні змагання українців 1917 – 1920-х рр. зазнали фіаско. Влада російського народу закріплювалась уже й у віддалених селах та хуторах.
Микола Міхновський став свідком катастрофи своєї Батьківщини. Він бачив, як вона котиться у прірву. Він знав, що не зможе жити в окупованій Москвою Україні. Тож змушений був підвести риску під своїм життям.
Це був не розпачливий вчинок слабкої людини.
Це був мужній вчинок героя, що програв.
Політичним заповітом Миколи Міхновського стала “Самостійна Україна” – її ідея та спроба втілення. Його приятель Іван Марченко згадував, як у ст. Полтавській на початку 1920-х Міхновський сказав йому: “Коли я перший сказав, що Україна має бути самостійною державою, то всі, навіть найближчі мені люди, ставились до цього з недовір’ям і насміхались. І яким же для мене щастям є, що мені ж самому довелось дожити до того, що Україна дійсно стала самостійною. Що б зі мною не сталося далі, цього одного досить, щоб бути задоволеним своїм життям”.
Останнє пристанище для Миколи Міхновського знайшлося лише за межами Байкового кладовища, на ділянці, де ховали самогубців і нехристиян... Ждан Шемет і його мама Віра Андріївна до 1941 року доглядали за могилою друга свого батька. Потім їх вислали. Повернувшись через багато років до Києва, Ждан Шемет знову взявся доглядати могилу.
Напередодні своєї смерті Ждан Шемет показав мені і Леонідові Череватенку місце поховання Миколи Міхновського (тут нині могили інших людей).
У квітні 1925 р. в Берліні Сергій Шемет писав про Миколу Міхновського: “Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуванням. Малесеньку любов до пісень, вишивок і соціялістичних брошурок він розпалив серед українців в полум’я любови до Великої, Вільної, Самостійної України. Оце захоплення національних почувань великим, достойним великої нації, ідеалом забезпечило Миколі Мiхновському почесне місце в історії України навіки”.
Читайте про батька нашої самостійності у книзі, яку я створив разом з Юрієм Юзичем, – “Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи”). Саме з цієї книги я взяв свідчення-цитати.
Слава борцям за Самостійну Україну Миколи Міхновського! Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” На світлині Марка Мельника – Роман Коваль 
|
