Хто скаже, до кого краще ставилися українці: до москаля чи до чорта?
Давайте заглянемо до фольклорної скарбнички нашого народу.
Ось кілька прикладів з книжки Матвія Номиса “Українські приказки, прислівья и таке інше”:
“Бреше як москаль”.
“Москаль тоді правду скаже, як чорт молицця стане”.
“На вовка помовка, а москаль кобилу вкрав”.
“Москаль ликом чваницця й кожному під ніс з ним пхається”.
“Хоч добрий чоловік, а москаль”.
“Тату, лізе чорт у хату. Дарма, аби не москаль”.
“З москалем бувай, а камінь в пазусі тримай”.
“Хоч убий москаля, то він зуби вискаля”.
“Хоч би москаль з неба – вірити йому не треба”.
“Не великий москаль, та страшний”.
Цю правду знають тепер мільйони українців.
А яке уявлення мали наші прабатьки про чортів?..
“В уяві українця, – писав видатний етнограф Степан Килимник, – чорт, це сміхотворець, з яким можна й у карти грати, і за стіл сісти, і обдурити його, посміятися з нього, пожартувати”.
Микола Гоголь саме таким вивів чорта – веселим шалапутом, який залюбки спілкується з людьми, допомагає розширювати їм межі своєї свідомості. У книжці “Прислів’я і приказки” (упорядник Михайло Пазяк) я прочитав всі приказки про чортів – а їх у книзі було сто сорок три. І відкрив для себе, що український народ цілком доброзичливо ставився до чортів, принаймні, з гумором, без ненависті.
Ось кілька приказок:
Не бійся чорта, але злого чоловіка.
Великої кривди і чорт не робить.
Взяв чорт колиску, хай бере й Івася.
Всюди коло церкви чорт каплицю ставить.
І чортові треба часом свічку запалити.
Нам хоч чорт, аби яйця ніс.
Де чорт нічого не втне, туди бабу пошле.
Від чорта відхрещуся, а від тебе, [жінко], ні.
Не такий страшний чорт, як його малюють.
Тож до кого краще ставився український народ: до москаля чи до чорта?..
Кому яка приказка найбільше сподобалася?
Підготував Роман КОВАЛЬ |
