До річниці загибелі
Андрій був вродженим провідником вовчої зграї…Йому були притаманні прикмети провідної верстви, а саме: мудрість, шляхетність, відвага. Протягом 33 років своєї боротьби з внутрішніми і зовнішніми ворогами він був безкомпромісний у націоналістичному світогляді донцовського вовка – як символові свободи і духу української нації…
Андрій Жованик загинув 2 серпня 2022 р. у бою за Соледар. Дружина Оксана потелефонувала і спокійним голосом сказала:
– Андрій загинув під час бою. Не вірю, може, то не Андрій.
Спокійним голосом сказала: Андрій загинув.
Ще вчора по телефону розмовляли, жартували, чоловік переживав за сина Богдана – той нині в Канаді в мандрівному пластовому таборі, далеко в горах. Кожного дня телефонував Андрієві з далекої Канади, ділився своїми пригодами – у Богдана пластове псевдо “Пригода”.
Богдан любив розповідати батькові всі подробиці: як проводив заняття в сумівському таборі, як при ватрі розповідав про перебування разом із батьком в ОДЧ “Карпатська Січ”.
Друг “Пригода” – курінний куреня ч. 39 імені Дмитра Донцова київського Пласту, а його батько – опікун цього куреня. Допомагав в організації військових вишколів та відвідин історичних місць – Крути, Базар, Холодний Яр, Батурин…
Усіляко допомагав Андрій і побратимам із “Правого сектора”.
При ватрах він не дуже любив розповідати про себе, але багато розповідав про побратимів, які у 2014 р. вели бої на Сході України. Юнацтво з повагою ставилося до нього. Ватра закінчувалася піснею “Ніч вже йде...”. То було до війни.
“Божественний вітер” у перекладі з японської означає “воїн”. Таке псевдо на початку 1990 років дав Андрієві Жованику Ігор Миколайович Бондар – духовний провідник Спілки націоналістичної української молоді.
У 1991 р., у вишневу заметіль, по вулиці Білоруській, у котельні нашого провідника ми познайомилися з Андрієм. Про СНУМ він почув по Українському радіо – як про праворадикальну організацію молоді, що брала участь у протестах.
Сходини проводили в котельні – коли Ігор Миколайович був на роботі. Назва першої гутірки “Київ проти Москви” стала основою нашого життя – як ідея і чин.
Ми отримали інформацію, що 15 вересня 1991 р. демократичні сили скликають віче на Софійській площі. Після гутірки дістали наказ від провідника написати на плакаті гасло “Київ проти Москви” і в неділю на 12-ту годину біля Софії Київської на даху п’ятиповерхового будинку розмістити плакат – щоб донести до організаторів і мітингарів цю просту істину.
[Ведучий віче Дмитро Павличко несамовито заволав: “Зніміть це провокаційне гасло! Це каґебісти повісили! Ми не будемо проводити мітинг, доки це гасло не буде зняте”. І наслав на них львівську “Варту Руху”, яка охороняла мітинг]. Андрій з іншими хлопцями не давали “Варті Руху” зняти з даху плакат, на якому червоно-чорними кольорами було написано “Київ проти Москви”!
Андрій казав: “Москва має згоріти, а попіл «Божественний вітер» розвіє по океанах, щоб і духу не було чути, що існує така країна моксель”.
Така ідея має об’єднати весь український народ і нинішню владу.
Спочивай, брате!
Вічна слава “Божественному вітру”!
Микола СУЛЬЖУК, сеньйор Пласту |
