Андрій Луб’яний-“Чорний” родом з Харкова. Це місто він любить. І завжди захищав його. Завжди!
Наш Харків – жорстке місто, у якому бути правдивим українцем дуже непросто. Сепаратистів у нас було хоч греблю гати. Мусиш мати характер, щоб вижити, бо інакше зломлять. Пригадую, як одного осіннього вечора я та Андрій їхали в метро. Було мені з ним комфортно і затишно! Дехто з місцевих сєпарів погано реагує на національний стрій. Їх просто плющить, коли бачать наш стрій. Можна легко нарватися на пару “компліментів”, а битися з ними дуже незручно – коли ти в сорочці, керсетці, хустці, намисті. А того вечора я була щаслива! Бо на такого козака навіть очі боялись підняти недруги! Щоб щось сказати, то хіба що самогубець мав би бути.
Я завжди позиціонувала себе “тіткою” Андрія. Родичкою! Декілька разів зустрічалися ще в мирному Харкові. На цих зустрічах я гризла Андрія: “Одружись та одружись уже! Батьки твої онуків так хочуть! А ти на війні весь час, не дай Боже, вб’ють, що залишиш після себе?! Гріх не мати продовження роду від такого козака!”
Андрій – мовчазна людина, з ним багато не наговоришся!
Мовчить, слухає та думає собі щось...
Одного разу він поділився зі мною світлиною свого діда, яким неймовірно пишався! Що то за дід був! Ото козацюра! Чесне слово, старшим жінкам можна запросто захопитися таким! Але дід Андрія, на жаль, уже помер. Одним словом, кров не водиця!
Найбільш притягує Андрієва сила духу! Він запальний, краще промовчати, коли він сердиться, бо можна потрапити під “роздачу”. Але серце він має добре! Він щедрий! Справедливий! Добрий! Чесний! Відчайдушний! Хоробрий! Сильний! Упертий! Надійний друг! Він уміє відповідати за свої слова. Не виносить фальші та улесливості. Людей бачить наскрізь. Андрій Україну любить сильно... всім серцем.
На фронті він майже 10 років. Мирне життя дається Андрію важко. Його справжнім життям стала війна за визволення України! Живе жагою помсти за загиблих друзів, смерть яких він тяжко переживає. Казав: “Усе менше нас залишається, все менше”.
Тільки завдяки таким надзвичайним воїнам, як Андрій, Харків вистояв. Чорний пишався тим, що звільняв Харківщину, що, у буквальному сенсі, бився за свій район! А весну цього року він провів у Харківському СІЗО, на Холодній Горі… Ось така доля! Зарештований за надуманими звинуваченнями. Що сталося з Андрієм, можна прочитати в дописі Романа Коваля в минулому числі “Незборимої нації”.
Вірю, що завдяки великій підтримці людей Андрій Чорний вийде на волю! Сила силенна людей вже підтримали петицію-звернення Романа Коваля до Валерія Залужного. Вірю, що скоро Андрій повернеться бити ворога до нашої перемоги! А ще вірю, що я таки погуляю на його весіллі, а Андрієві батьки дочекаються маленьких козачат!
Свободу Андрієві “Чорному”!
Інга ЛЕВИЦЬКА
Харків – Львів
На світлині – Андрій “Чорний” (на передньому плані) з побратимами. 2018 р. |
