16 листопада журналістка Мирослава Барчук побачила сюжет з деокупованої Харківщини, де люди розповідали, як російські солдати гидили у книжки шкільної бібліотеки і різали м’ячі у спортзалі. І пригадала вона лист Станіслава Лема до Майкла Кендла, його американського перекладача, про “екскрементальну запеклість” росіян.
“Росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість безсловесним, глухим, здатним на будь-яку розперезаність чином. Отож, ґвалтуючи 80-річних бабусь, роздаючи смерть від нехоті, побіжно, між іншим, валячи, руйнуючи й нищачи всі ознаки достатку, ладу, цивілізованої заможності, демонструючи в цьому нищенні… чималу Завбачливість, Ініціативу, Зосередженість, Напруження Волі – завдяки цьому вони мстилися не лише німцям… за те, що німці влаштували були в Росії. А й мстилися всьому світові поза межами своєї в’язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все.
Жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, екскрементальної запеклості, яку демонстрували росіяни, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому сранні на весь світ, який вони тепер могли – яка ж це радість! – скóпати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити (вони ґвалтували жінок після пологів, жінок після важких операцій, ґвалтували жінок, які лежали в калюжах крові, ґвалтували і срали; а крім того, вони мусили красти наручні годинники, і коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів серед німців у шпиталі, бо його попередники забрали все, що можна було забрати, він розплакався з жалю і водночас вигукував, що коли негайно не дістане наручного годинника, то застрелить трьох перших стрічних)…”
Берлін, 6 травня 1977 р. Переклад Андрія Павлишина.
Уривок з оригіналу листа тут: https://zbruc.eu/node/53183
|
