(26.11.1991, м. Болехів – 8.07.2022, Миколаївщина)
9 липня повідомили про загибель на фронті військового з нашого міста, з мого району. Усвідомлення цього полоснуло так боляче, так нещадно.
Богдану Янишину був лише 31 рік.
Хочеться кричати і плакати, плакати і кричати дуже голосно і дуже довго. Болить все в грудях, печуть співчуття і небажання сприймати це все за реальність.
Богдан був прикладом для своїх побратимів, прикладом стійкості та патріотизму. Мав добре, чуйне, щире серце, ніколи не був байдужим до чужої біди. Мріяв, щоб закінчилися страждання, які приносить війна. А на запитання, що додає йому наснаги в боротьбі з ворогом, казав: “Любов. Любов до України, до землі, до рідних, до коханої”.
Богдан брав участь в АТО з 2015 року. Нагороджений медалями “Учасник АТО”, “За бойову звитягу” від Івано-Франківської обласної державної адміністрації та “За службу державі”.
Розповідав, що найбільше йому болить за всіх наших дітей, які мимоволі стали свідками бойових дій. “На війні не буває нічого легкого, – казав він. – Війна – то свист куль, біль, сльози, кров. Кожного дня дякував Богу за прожитий день”.
Вічна слава і подяка за кожен день в обороні нашої Батьківщини!
Вікторія ЛАТИК |
