 Ще 26 лютого Москва заборонила війну з Україною називати війною, тільки “спецоперацією”. І погрожує карами за поширення “неправдивої” інформації. І вилучає зі всесвітньої мережі інформацію про війну в Україні та втрати Росії. Але їм не забути нашої до них ненависті. Тележурналіст каналу “1+1” каже: “Кров українська і на руках простих росіян”, а голова Чернівецької ОДА додає: “Російські убивці”. Вже ніхто не шукає політкоректних оцінок російського ворога – тільки прокльони і матюки.
8 березня я почув телефонну розмову російського військовослужбовця-мародера зі своєю “мілой”. Він каже про себе: “Пошол мародєріть в катеджний ґарадок Вєрховной Ради” Сповіщає дружині: “Ти уже імєєш двє норковиє шуби, а Даша – палушубок із пєсца”. І далі – список краденого. Тут і телевізор “за 70 тищ”, “станок, о котором я мєчтал”, “ямаховскіє калонки па 100 тищ”, навіть м’ясорубка. Жінка не обурюється, що її чоловік – злодій. Вона уточнює свій розмір, турбується, щоб вкрадене підійшло їй. Каже: “Ета мнє надо”. А до свого чоловіка схвально, із захопленням: “Радной мой... Ето только ти сабрал?” Мовляв, чи не прийдеться з кимось ділитися…
Тут доречно згадати мою новелу з книги “Багряні жнива Української революції” про те, як кацапи мародерили в українському селі Марчихиній Буді (тепер Сумщина), яке в 1918 р. опинилося в нейтральній зоні між Українською Державою і совдепівською Росією (тепер Сумщина). Кацапський “мальчік” гукнув батькові, який сидів на возі, переповненому награбованим: “Тять, а тять, мамка сказала взять єщо самавар...” І рудобородий “тятька”, вбраний у вкрадений жіночий одяг, кинувся шукати. Самовара він не знайшов, бо хату сільського вчителя хтось перед тим уже пограбував. Розчарований, він підійшов до конячини і зі злістю ударив її, ніби вона була винна в його невдачі.
Може, мені вдасться написати книгу про дві війни України з Росією – 100 років тому і тепер. Вони такі різні й такі принципово схожі.
Сподіваюся, що українці на цей раз уже не пробачать. І їхня ненависть спопелить Москву. І ми говоритимемо про Росію в минулому часі: колишня Росія!
Козакам слава!
Роман КОВАЛЬ |
