Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Ігор Зінич-“Псих”


Ігор Зінич-“Псих”(6.09.1989, м. Рокитне – 20.01.2015, Донецьк)

Про військового медика Ігоря Зінича, який рятував бійців у Донецькому аеропорту, розповідали майже всі “кіборги”, які вижили. Більшість із них дістали поранення. Вони згадували, що залишилися живі завдяки 26-річному фельдшеру з позивним “Псих”. Ігор не був хірургом, але на війні навчився... Його професіоналізм вразив навіть зарубіжних лікарів, які вже в Києві лікували врятованих Ігорем на фронті бійців. 
“Наприклад, лікуючи «кіборга» Римаря, лікарі з Англії були вражені тим, наскільки професійно йому була надана перша допомога, – згадувала медичка-волонтерка Ольга Башей. – Вони вперше зіткнулися з випадком, коли людині ввели трахеостомічну трубку безпосередньо в легені. Якби Ігор цього не зробив, поранений боєць не прожив би і доби. Англійські медики казали, що в Ігоря велике майбутнє...” 
Якось за один день в аеропорту поранило вісімнадцять бійців. І Ігор зміг врятувати всіх. Жоден не загинув. “Одним з цих 18 поранених був я, – згадував «кіборг» Федір Місюра. – Куля увійшла під бронежилет і пробила легеню. Коли Ігор почав надавати мені допомогу, стався пневмоторакс – скупчилося повітря в плевральній порожнині. Я став задихатися. Ігор пробив отвір поряд з ключицею, і мені полегшало. Потім почали масово надходити поранені. Ігор оперував їх і одночасно встигав контролювати мій стан. Приводив мене до тями, як тільки я починав непритомніти. Він був один, а нас, поранених, дуже багато. Але його вистачало на всіх”.
“Він часто усміхався і навіть в аеропорту намагався нас підбадьорити, – згадував розвідник 80-ї бригади Ігор Гуль з Волинської області. – «Хлопці, не сумуємо, не розчаровуємося, – говорив. – Прорвемось». З усіма знаходив спільну мову. Хоча бійці були різні – хтось замикався в собі, хтось міг нахамити. Тільки Ігор до всіх знаходив підхід. І де він брав сили? «Псих» не надягав бронежилет не тому, що не хотів. Просто оперувати в бронику незручно. А поки будеш його знімати, втратиш час. Коли людина стікає кров’ю, кожна секунда на вагу золота. Тому він і ризикував”.
“Ігор вирішив стати лікарем, ще бувши дев’ятикласником, – розповідала Ігорева мама Віра Іванівна. – У дитинстві він часто хворів і завжди дякував медикам, які його лікували. А потім в аварії розбився чоловік, і Ігор бачив, як лікарі врятували його татові життя. З того часу загорівся: «Буду лікарем!» Вступив до медучилища, а ночами працював на «швидкій». Повертаючись із зони АТО, його знайомі хлопці говорили: «Катастрофічно не вистачає лікарів. Були б медики – не було б стільки «двохсотих». Наслухавшись цих розмов, Ігор прийшов до нас і оголосив: «Іду на війну». – «Не підеш, – кажу. – Твій тато інвалід, я весь час по лікарнях. Як ми без тебе?» – «Мам, там хлопці вмирають, – відповів син. – А я можу допомогти». Я сподівалася, що його з якихось причин не візьмуть. Але даремно. Син поїхав в зону АТО...”
Протягом 34 днів Ігор Зінич рятував життя поранених товаришів, організував роботу медичного пункту, надавав психологічну допомогу. Чотири рази відмовлявся від ротації з Донецького аеропорту. Лише 16 – 19 січня 2015 року молодший сержант Зінич зміг врятувати понад 50 бійців, а всього на його рахунку за час перебування на території Донецького аеропорту більш ніж 100 врятованих життів. 
16 січня, під час газової атаки російських найманців, ризикуючи власним життям, молодший сержант Зінич евакуював 5 військовослужбовців з атакованих постів та надав їм необхідну медичну допомогу.
17 січня, після охоплення вогнем та детонації боєприпасів зведеного підрозділу, до прибуття командирів, узяв на себе командування обороною аеропорту: організував несення варти, обслуговування зброї, укріплення постів, визначив сектори вогню. Одночасно надавав медичну та психологічну підтримку військовослужбовцям.
19 січня на території Донецького аеропорту відбувалися особливо запеклі бої. Термінал, де перебували українські бійці, прострілювався з усіх сторін. Після підриву російськими бойовиками поверхів терміналу молодший сержант Зінич дістав важке поранення голови уламками залізобетонних конструкцій, сам надав собі першу медичну допомогу та, попри поранення і контузію, продовжував допомагати пораненим, кількість яких суттєво зросла. Військовий фельдшер вирішив залишатися, поки не вивезуть останнього пораненого бійця. Спроби вивезти бійців було зроблено 19 та 20 січня, але бойовики не давали можливості під’їхати транспорту.
20 січня бойовики підірвали другий поверх нового терміналу Донецького аеропорту. Під завалами опинився й молодший сержант Зінич, якому бетонна плита зламала хребет. Бойові побратими витягли його з-під завалів, але невдовзі він помер у них на руках.
“Після того як бойовики підірвали термінал, ми діставали з-під завалів усіх кого могли, – розповів «кіборг» Юрій Сова. – “Психа” я відразу навіть не впізнав. Він був увесь у крові, непритомний. Я тримав Ігоря на руках до тих пір, поки його не забрали. Ми відкопали осіб десять, але надавати першу допомогу було нікому... «Псих» міг виїхати з аеропорту! Його давно хотіли відправити на ротацію, але він не хотів кидати хлопців, які йому довіряли. 
17 січня Ігоря поранило під час обстрілу. Але він не вважав себе «трьохсотим». Сам перебинтував собі голову і продовжував допомагати хлопцям... А знаєте, чому «Псих»? Ігор не носив ані каску, ані бронежилет. Цей відчайдушний хлопець нічого не боявся”.
19 лютого Ігоря Зінича поховали на кладовищі смт Рокитного Київської області, звідки був родом.
14 жовтня 2015 року Ігореві Вікторовичу Зіничу посмертно надано звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.
Вічна слава рокитнянському козакові!

Лора СТОЦЬКА



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ