(30.11.1935, с. Межиріч Канівського р-ну Черкаської обл. – 20.08.2021, Київ) Не стало ще одного з тих, чия творчість осяяла моє дитинство. Пішов у засвіти Дмитро Семенович Чередниченко – талановитий поет, перекладач зі стародавньої й загадкової литовської. Тато моєї доброї знайомої Оляни. Людина непублічна, несуєтна, глибоко порядна, висококультурна, добра, щиро патріотична. З добродушним старосвітським обличчям, яких тепер майже немає. З лагідними очима й козацькими вусами. З природним, автентичним чуттям і глибоким знанням рідної мови – з Надросся, землі Івана Нечуя-Левицького. Кожна така людина – на вагу золота, бо вони світять своїми душами в нашому похмурому темному всесвіті, серед озлоблених, обмежених, нацькованих одне на одного людців, чиє загрузле в ненависті існування важко назвати життям, навіть якщо воно прикрите, задраповане яскравою атрибутикою нуворишівського багатства. І коли ці, справжні люди, щирі українці, відходять по Чумацькому Шляху у Вирій до Богів, стає темніше... Костянтин РАХНО |