 Вперше почула Данила Мельника на звітному концерті капели бандуристів Київського університету культури і мистецтв, який відбувся в Будинку вчителя. Студент 2-го курсу факультету музичного мистецтва (кафедра бандури) натхненно виконував українську народну пісню “Добрий вечір тобі, зелена діброво”. Він не лише майстерно акомпанував собі на бандурі, а й ніби проживав героїчну епоху, всім серцем проймався долею козацтва.
Данило виріс у співочій родині. На бандурі грав дід Олексій. Мама, Марія Олексіївна, має дивовижний голос, пише чудові вірші й музику до них; чимало з її творів взяв до свого репертуару кобзар, заслужений артист України Василь Литвин. Батько, Борис Антонович, – бандурист-самоучка, закоханий в Україну, є автором низки патріотичних пісень. Старші брати Дмитро і Богдан закінчили Стрітівську кобзарську школу, середній, Устим, майстерно грає на кларнеті, а сестра Яринка, також бандуристка, працює викладачкою музики в школі. Саме зростання у творчій родині, де у великій шані завжди було українське слово, панувала любов до української мови і рідної землі, і вплинуло на світогляд Данила.
Як розповідає сам бандурист, “починалося все з хору «Чумаки», коли я із семи років ходив разом з батьком набиратися досвіду”. А вже 8-річний Данило, учень музичної школи ім. Миколи Лисенка, стає повноправним членом народного колективу під керівництвом Василя Триліса. Запам’ятався йому й перший концерт у Будинку вчителя, де він виконував пісню на слова Тараса Шевченка “Вітер віє”, а разом з хором – народну пісню “Ой зійшла зоря”. Батько – активний учасник патріотичних заходів; він завжди намагався взяти із собою молодших синів Данила і Устима, які напрочуд гарно співають удвох.
У 8-літньому віці Данило Мельник знімався у відомому фільмі Юрія Іллєнка “Молитва за гетьмана Мазепу”. У зйомках брав участь хор “Чумаки”. І йому, ще малому, випала нагода грати поряд з народним артистом України Богданом Ступкою. Данило виконував пісню “Ой горе тій чайці”.
Данило Мельник – переможець численних всеукраїнських і міжнародних мистецьких конкурсів. Після закінчення школи доля звела його з Тарасом Яницьким, відтоді він вирішив продовжити навчання на бандурі. Обдарований бандурист вступив на навчання відразу у два університети – ім. Бориса Грінченка і до Київського університету культури і мистецтв, віддавши перевагу другому.
Данило бере активну участь у патріотичних заходах Історичного клубу “Холодний Яр”, йому випадала нагода виступати з геніальними кобзарями Василем Литвином, Тарасом Компаніченком, Тарасом Силенком, Едуардом Драчем…
У репертуарі молодого бандуриста дуже багато пісень. Але улюбленими, за його словами, є героїко-драматичні народні твори, зокрема “Ой не пугай, пугаченьку”, “Ой у полі могила”, “Добрий вечір тобі, зелена діброво”, “Ой у лузі червона калина” тощо.
Данило закоханий в українську мову. “Я підтримую позицію Миколи Лисенка, який казав, що сваритися і матюкатися можна російською, а розмовляти треба лише рідною українською мовою”, – ділиться він.
Романтика кінця 1980-х – початку 1990-х, часу становлення незалежності Української держави, передалася синові від батьків і вплинула на формування Данила як особистості, його життєву позицію, патріотичні погляди. Він добре знає не тільки історію України, переймається проблемами сьогодення, а й цікавиться власним родоводом. Зі своїми рідними він був активним учасником подій на Майдані. А з початку війни на Донбасі Данило разом із двома старшими братами пішов захищати українську землю.
“Я вважаю, що поганий мир не кращий за хорошу війну. Тому що полон і окупація – це теж мир. Але кожна з цих речей, на мою думку, неприпустима”, – робить надто дорослі висновки 21-річний юнак. Удвох з Устимом Данило склав присягу воїна батальйону “Донбас”. На бойовій розвідувальній дозорній машині Данило був стрілком-навідником. На БРДМ з Устимом побували в Лисичанську, Попасній, Іловайську… Вони, зовсім юні, вже відчули на собі усі страхіття нинішньої війни, адже побували в Іловайському “котлі”, з якого дивом вдалося вийти.
Два старші Данилові брати – Богдан та Устим – і сьогодні воюють на Донбасі. Батько ремонтує військову техніку української армії неподалік Донецька. А Данило продовжує навчання в університеті, бере участь у мистецьких заходах на підтримку української армії і займається волонтерством.
“Все буде добре! Ми обов’язково переможемо!” – впевнено каже молодий бандурист. Лариса ГРОМАДСЬКА,
Історичний клуб “Холодний Яр”
2015 р.
На світлині – Данило Мельник (ліворуч) і Тарас Силенко. 
|
