Спочатку не зрозуміла фразу “нести слово-пам’ять у світ ім’я про Тараса Силенка, якого пісня козацька обірвалася”. Потім довго дивилася на страшний рядок одного з інтернет-сайтів: “Помер 22 червня 2021 (48 років)”. І не йняла віри.
Оце тільки зараз до мене прийшло усвідомлення, що це таки насправді, що ім’я того, хто ще кілька років був у Болехові і ким я захоплювалася, тепер уже живе в історії.
Так, були і будуть слова співчуття, слова вдячності, слова-спогади. Але Людини уже немає. Не почуємо вже його чистого, а водночас такого могутнього голосу, не побачимо цього високого, красивого, ставного, стриманого, інтелігентного чоловіка зі щирою і теплою, наче сонячний промінчик, усмішкою. Роман Коваль тепер приїде до Болехова сам, без свого вірного друга-кобзаря.
Пішов надто швидко. Немає слів, щоб описати, як страшно і боляче, що такі талановиті й молоді люди покидають цей світ.
Тарас Силенко був для мене прикладом душевної доброти і спокою, якоїсь тихої мудрості століть, що була закладена в кожній ноті його пісень. Прикладом людини глибокої, завжди замисленої, такої, що любить, вірить і горить українською справою.
Вікторія ЛАТИК
Болехів |
