У 1921 р. комуністи зуміли розправитися з отаманом Леонтієм Христовим, борцем за українську державність, захисником селян від свавілля більшовицької влади.
Полювання на Христового принесло очікувані плоди – червоний каральний загін вистежив і знищив отамана. Його вбили без суду і таємно закопали, щоб ніхто не знав, де його могила. А його іменем десятиліттями лякали старих і молодих. “Отребье Христового” – так більшовики називали односельців отамана.
Після краху комуністичної влади родичі Христового вирішили домагатися від органів державної влади України офіційного рішення про те, що Христового переслідували і знищили за політичними мотивами, а його ім’я – ім’я чесної людини, патріота, а не злочинця.
У 2010 р. Ангеліна Лебедева, племінниця Леонтія Христового, звернулася до прокуратури Полтавської області з проханням реабілітації дядька. Прокурори поставилися до прохання уважно, прислали архівні матеріали про нього, але ввічливо відмовили, бо колишній закон про реабілітацію поширювався тільки на тих, хто зазнав репресій офіційно – якщо була заведена кримінальна справа і є рішення про застосування покарання.
Минули роки. Відійшла у вічність племінниця Христового. В Україні прийняли новий закон про реабілітацію, почав свою роботу Інститут національної пам’яті. На його сайті з’явився напис про те, що після прийняття нового закону про реабілітацію відновиться історична справедливість і тисячі вбитих за свободу України нарешті дістануть захист їхньої честі та гідності, відновлення втрачених прав і свобод.
Обнадієні такою новиною, родичі Христового вирішили знову просити українську владу реабілітувати отамана: оскільки влада звела наклеп і вбила його, то влада зобов’язана і реабілітувати. Але полтавська комісія з реабілітації прийняла рішення тільки про “історичну реабілітацію” Христового. Причину вказали формальну: отамана вбито без оформлення кримінальної справи.
А Інститут національної пам’яті? Яка його позиція? 25 березня 2021 р., у столітню річницю розправи над отаманом, представник Інституту під час засідання № 14 Національної комісії з реабілітації – разом з іншим членами комісії – відмовив у реабілітації Христового – через “відсутність” для цього підстав. Тож хочеться сказати кілька слів про те, наскільки відмова в реабілітації Христового обґрунтована і мотивована з погляду закону і фактів.
По-перше, посилання на те, що реабілітувати Христового неможливо, тому що немає кримінальної справи, – абсурдне. Українська РСР почала своє існування з 1919 р., а перший кримінальний кодекс і кримінально-процесуальний кодекс УРСР з’явилися лише в 1922-му. Тому кримінальні справи, оформлені на підставі кримінального закону, природно, з’явилися лише після 1922 року. Христового ж, як ми пам’ятаємо, убито роком раніше. До слова, як і сотні тисяч інших українців. Значить, і вони не підлягають реабілітації через формальну причину?!
Невже чиновники мають рацію? Ні! Закон України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1922 років” діє, як видно вже й із самої назви, з 1917 року, а не з 1922 і навіть не з 1919 року. Закон встановлює, що реабілітації підлягають ті, хто зазнав репресій саме з 1917 року, а не з моменту належного оформлення кримінальних справ! Невже чиновники не потурбувалися зіставити закон із написаними ними нісенітницями.
По-друге, за логікою чиновників, отамана “нема за що” реабілітувати, оскільки ніхто і ні за що не засуджував Христового. Це, м’яко кажучи, неправда. Органи радянської влади офіційно, і в документах, і в кримінальних справах родичів, і через радянські газети, називали Христового “бандитом”. За це його знищено радвладою. Радянські суди ухвалювали рішення, у мотивувальній частині яких вказувалося, що Христовий керував “політичною бандою”. Це не що інше, як акт заочного, хоч і посмертного, засудження.
Якщо держава через свої суди, друковані засоби інформації чи документи неправомірно визнала людину злочинцем, вона зобов’язана відмовитися від своїх офіційних звинувачень. Це і є реабілітація, яку так урочисто оголосив Інститут національної пам’яті на своєму сайті – на підставі Закону про реабілітацію відновлення честі й гідності жертв репресій…
По-третє, чиновники посилаються на те, що, мовляв, Христовий просто “убитий в бою”, тому про його реабілітацію не може бути й мови.
Це твердження – така ж неправда, як і твердження, що Христового “ні в чому реабілітувати”. Бій – це збройне зіткнення військових частин армій. Якщо ж влада посилає регулярні військові частини знищувати самоорганізованих селян, то це не бій, а каральна операція. Тому називати каральну операцію Червоної армії проти Христового боєм неправомірно. Називати каральну операцію боєм – це підміна понять, завдяки чому документально неоформлена репресія вже ніби й не репресія. Каральну акцію Червоної армії називають “боєм”, а жертв каральних акцій не бажають реабілітувати тільки тому, що їх убивали після суду! Ось така “історична справедливість”!
І наостанок. Коли чиновники стверджують, що реабілітувати можна тільки тих, кого офіційно засудили, а тим, кого влада вбила без оформлення кримінальної справи, у реабілітації слід відмовляти, вони пропагують лиходійство, мовляв, убивайте “неофіційно”, тоді жертв не доведеться реабілітувати.
Ні, ні, тисячу разів ні! Всіх, з ким цілеспрямовано розправилася влада, треба визнати жертвами політичних репресій! Так, не можна повернути Христового до життя шляхом реабілітації, проте влада зобов’язана повернути цій людині добре ім’я, публічно відмовившись від звинувачень, які стали формальною підставою для його знищення.
Однак оскільки Національна комісія з реабілітації 25 березня 2021 р. все ж ухвалила офіційне рішення відмовити в реабілітації Христового, ми, родичі отамана, просимо всіх патріотів України відгукнутися на наше прохання і допомогти нам оскаржити в суді це рішення.
Від імені всіх рідних отамана Христового
Олександр БОГУСАРОВ, адвокат, правнук отамана
Чехія |
