Місцем дислокації 4-го Карачаївського червоного полку було визначено місто Богуслав. Упродовж всього 1919 року полк не раз брав участь у боях проти повстанців отаманів Пирхавки, Цюрупи, Музики, Танцюри… Довелося червоним башибузукам спробувати свої сили і проти батька Зеленого.
Об’єднавшись із канівським загоном “тов. Федоренка”, москальня на кораблі “Гоголь” відпливла на Трипілля. Висадилися у Халеп’ї. Командир послав у село розвідку, а та зеленівців у селі не виявила. Це додало духу москалям, і вони “пошли в наступление на село”. Так висловився “ком. полка Молчанов”. “Не прошли мы еще село, – згадував він, – как вдруг раздался по селу набат церковного колокола, а это был условный знак бандитов”.
І стало нальотчикам жарко. Кулі летіли в них звідусіль – навіть із бур’янів. Москальня кинулася до свого пароплава, а той уже відпливав, огризаючись із кулемета.
З “Гоголем” у повстанців були давні порахунки – він не раз запалював їхні села. Тож козацтво куль не шкодувало.
Багато пробоїн отримав у тому бою “Гоголь”. Вода заливала трюми. Хоч до лівого берега було зовсім близько, але корабель уже плисти не міг. І над Дніпром залунав жалісно-розпачливий сигнал біди: “В-ві-ві-ві-ю...”
Москальня одразу посипалася у воду. Мусив стрибати у Дніпро і двічі поранений командир Молчанов. Попри кровотечу, він таки добрався до берега.
Переночував у лозах. З першими сонячними променями, озираючись, обережно рушив до найближчого села. Виглядів хату на околиці. Все ж до оселі побоявся проситися. Другу ніч провів у сіні, – “чтоб дядька не видел, а то добил бы” (визнання Молчанова).
Побачивши, що господар із сином раненько пішли в поле, а в хаті “осталась одна тетка”, поранений наважився звернутися по допомогу. Господиня спершу перелякалася скривавленого незнайомця, але, коли побачила, що той ледь тримається на ногах, її чуйне серце налилося добротою. Окупантові допомагала щиро – нагріла води, омила і перев’язала рани, дала білизну, попрала сорочку, нагодувала, ще й хліба дала на дорогу. Мабуть, й перехрестила, щоб з цим дідьком у дорозі нічого не сталося…
Невдовзі червоний командир повернувся до виконання своїх кривавих обов’язків. На чолі роти він не раз бився проти українських повстанців, серед яких, може, й були син та чоловік тієї сердечної тітоньки.
Роман КОВАЛЬ |
