 Кати інкримінували Володимиру Рокецькому написання памфлету “Вітальна телеграма українському уряду з нагоди святкування 315-ї річниці кровопроводу «Україна – Москва»”. У Мордовії Володимир Рокецький вивчив 50 віршів Василя Стуса, після звільнення записав їх та передав для публікації Михайлині Коцюбинській.
Українців об’єднує пам’ять про історичні події минулих літ. Але цю пам’ять хочуть стерти... 6 червня 1972 р. суд Києва засудив на 5 років студента Володимира Рокецького – за “проведення антирадянської агітації і пропаганди”. Ось довідка і розповідь про людину, яка стала на боротьбу проти червоної Москви.
Рокецький Володимир Юліанович (3.11.1947, с. Носів, нині Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 14.01.1999, м. Бережани Тернопільської обл.). Поет, автор самвидаву, підприємець, меценат, почесний громадянин м. Бережан (2006).
Рокецькі ведуть родовід від Богдана Рокецького – полковника Бережанського часів Богдана Хмельницького. Батько, Юліан Рокецький, узяв шлюб з Ганною Клюбою. Її племінник, 20-річний Володимир Клюба, пішов в УПА, 1946 р. разом із трьома односельцями прийняв бій з енкаведистами. Коли скінчилися набої, хлопці підірвалися в криївці. Ганна та Юліан дали його ім’я своєму синові.
Змалечку Володимир вирізнявся серед однолітків милосердям, готовністю допомогти стражденному. Вчився добре, любив літературу й історію. Після закінчення Завалівської середньої школи його запросили викладати літературу у восьмирічці с. Поплавів.
1964 р. призваний до війська, 3,5 р. прослужив на флоті в Сєвєроморську. Після демобілізації, у грудні 1969 р. став слухачем підготовчого відділення юридичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка. Тут подружив з філологами Василем Ісайчиком та Богданом Рокетським – краянином і далеким родичем, з Данилом Кулиняком, який побував під арештом ще 16-річним за створення організації “Вісники свободи України”.
Ставши студентом ЛДУ, Володимир перевівся на юридичний факультет Київського університету. Часто приїздив до Львова. Стеження з боку КГБ відчував уже на І курсі. У Києві відвідував музей Івана Гончара, мав широкі знайомства з київськими шістдесятниками, поширював літературу самвидаву, вірші колег.
На річницю перепоховання Тараса Шевченка, 22 травня 1971 р., Рокецький біля його пам’ятника в Києві прочитав вірш Данила Кулиняка “Ліс рубають”, за що був виключений з університету. Влаштувався робітником Київського спеціального будівельно-монтажного управління зв’язку № 2, жив у робітничому гуртожитку.
14 січня 1972 р. Рокецький був заарештований на вулиці Києва. 18 січня в батьків у Носові слідчі КГБ провели обшук. Вилучили навіть Володимирові дитячі записники.
Інкриміновані йому були вірші, зокрема “Ліс рубають” Данила Кулиняка, авторство якого Рокецький узяв на себе, незакінчену повість “Пам’ять чистих джерел”, політичний памфлет “Вітальна телеграма українському уряду з нагоди святкування 315-ї річниці кровопроводу «Україна – Москва»” та ін.
На допитах Володимир тримався мужньо, нікого не видав. 6 червня 1972 р. Київський обласний суд під головуванням Ю. І. Мацка ухвалив вирок: 5 р. таборів суворого режиму за ч. 1 ст. 62 КК УРСР “антирадянська агітація і пропаганда”. Відправлений етапом у табір ЖХ-385/3-5, с. Барашево Мордовської АССР.
Тим часом навесні 1973 р. у Львові було викрито підпільну молодіжну організацію “Український національно-визвольний фронт” (лідер Зорян Попадюк), студентські гуртки на історичному та філологічному факультетах.
Десятки студентів були виключені з вишів, хлопців рекрутували до війська. Студент Григорій Хвостенко неправдиво свідчив проти багатьох, зокрема й проти Володимира, у зв’язку з чим у вересні 1973 р. Рокецького привозили з Мордовії у Львів, щоб дав свідчення, зокрема, проти Богдана Рокетського, заарештованого 28 березня 1973 року. Та Володимир нікого не видав, організацію “Каменяр” ніколи не було викрито.
У таборі ЖХ-385/3-5 Володимир Рокецький карався разом з Василем Стусом, Василем Лісовим, Борисом Пенсоном. Після кількох покарань ШІЗО спроваджений судом 22 червня 1975 р. на тюремний режим у Владимирську тюрму. Там довелося бути в камерах з Левком Лук’яненком, Володимиром Буковським, Зоряном Попадюком.
Перед звільненням етапований до Тернополя. 14 січня 1977 р. повернувся до батьків у с. Носів тяжко виснажений: перед ув’язненням важив 95 кг, а при звільненні – 46. Мав виразку шлунка. Лікувався народними методами. Ще в Мордовії Володимир Рокецький вивчив 50 віршів Василя Стуса, після звільнення записав їх та передав Михайлині Коцюбинській для публікації.
Улітку 1977 р. одружився з Ганною Володимирівною, перебрався в м. Бережани, з труднощами влаштувався завідувачем складу в ПМК. Народилися два сини. Нагляд КГБ ослаб лише в другій половині 1980-х.
Наприкінці 1980-х зайнявся підприємництвом: постачав нафту й нафтопродукти в область і райони. З прибутків допомагав школам і дитсадкам, ініціював і вкладав кошти у створення меморіалу з церквою на горі Лисоні, де січові стрільці здобули славні перемоги.
Переважно його коштом збудовано церкву на хуторі Соколиця. Коли Рокецький дізнався, що на цвинтарі в Старому Місті (біля Підгайців) поховані бійці УПА, які загинули в криївці, і зокрема його двоюрідний брат Володимир Клюба, то ініціював відкриття символічної могили з пам’ятним знаком.
За добродійну діяльність та забезпечення селян нафтопродуктами під час сівби 1994 р. Рокецький був визнаний Людиною року Тернопільської області. Він не був членом жодної партії, але його вважали еталоном честі й сумління, йому пропонували висуватися кандидатом у народні депутати і гарантували перемогу, та він казав: “Усюди мають працювати професіонали. А «файний хлоп» – то не професія»”.
Помер 14 січня 1999 року. На похорон у Бережанах зійшлися тисячі людей. 3 листопада 2007 р. в Бережанах відбувся пам’ятний вечір Володимира Рокецького, де виступили його численні друзі. Літературні твори його досі не зібрані й не видані.
Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група |
