Голос твій затремтів, мов птиця,
під потоком палаючих слів,
про козацькі степи і станиці,
і про все, що лишень присниться
не на рідній землі.
Олена ТЕЛІГА
Ця бандура при нім, наче зброя
на розпуттях Визвольних змагань;
це її після гуркоту бою
слухав сам Головний отаман...
А тепер у Желязній Жондові
у селі поміж польських отав
грав маестро, звитяжець бідовий,
наче спогади, струни торкав.
І вслухалась Олена кохана
в цей концерт емігрантський для двох...
польський дворик, “берізка-пані”
в нуртуванні весняних тривог.
Не змовка срібнолиста бандура,
жне мелодій жмутки швидкоруч,
і вітрів замашна партитура
розгорнулась далеко за Збруч!
Він про Байду співав невтоленно,
збилась шапка його набакир;
і бентежилась пані Олена
під бандури рясний перебір.
То був поклик – будь-що ризикнути,
перемігши лиху круговерть,
знов туди, на Вкраїну вернутись,
на життя, а хоча б і на смерть!
Ольга СТРАШЕНКО
12 березня 1999 р.
|
