(18.08.1982, м. Обухів – 26.08.2014, с. Новосвітлівка Луганської обл.)
Рік тому, спекотного червня 2019 р., на центральній площі Обухова ми прощалися із Сергієм Кононком, який загинув від рук московських окупантів. Довгим виявився його шлях додому з війни, і, на жаль, не дочекалася його сива мати живим, хоча всі ці роки шукала його скрізь у надії, що він не загинув…
Улітку 2014 року проводжала мама, Тамара Федорівна, двох синів, старшого, Олександра, і молодшого, Сергія, на війну. Брати воювали у складі 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар”. Старший був поранений. Діставши контузію, повернувся додому, а доля Сергія довго залишалася невідомою – він зник безвісти після бою з російськими найманцями 26 серпня 2014 року.
23 листопада 2014 р. окупанти повернули в мішках з Краснодона українській стороні 8 тіл загиблих військовослужбовців, серед яких, за їхнім твердженням, було четверо айдарівців. Проведено 5 незалежних експертиз ДНК для упізнання. Але всі вони не дали точного результату. Тому Сергія, як невпізнаного і неідентифікованого, поховали на Краснопільському кладовищі міста Дніпра. До кінця 2018 р. він вважався безвісти зниклим. Лише п’ятою експертизою встановлено, що останки, передані сепаратистами, належать Сергієві Кононку, айдарівцю на псевдо “Обухів”.
Його брат Олександр розповів, що 26 серпня 2014 р. вибитим міною склом вояку Борисові Шевчуку зняло шкіру на животі. Сергій разом з Василем Білітюком, Іваном Лучинським, Василем Пелешем на автомобілі УАЗ їхали трасою до найближчого медичного пункту. І потрапили під артобстріл у районі Новосвітлівка – Хрящувате. За кермом був Іван Лучинський. Вони не повернули там, де потрібно, і потрапили в засідку. Троє хлопців (Василь Білітюк, Іван Лучинський, Борис Шевчук) загинули, а Сергій “Обухів” і Василь Пелеш потрапили в полон. Василь Пелеш мав татуювання на руці “Слава Україні”. Ту руку московські найманці відрізали…
Через рік Олександр Кононко знайшов відео, де серед полонених був і його брат Сергій. Їх “дресирували”-катували в полоні московські окупанти: “Хто не скаче, той москаль!” – і хлопці стрибали, як на Майдані... Інших хлопців, які там були із Сергієм, досі не ідентифікували, хоча Олександр давав відео в СБУ. До слова, на ньому видно тодішнього командира бойовиків батальйону “Вікінг”. Він уже в пеклі.
Сергія росіяни закатували в жовтні 2014 року. Йому відрізали носа, ліве вухо, на тілі були численні гематоми. Добили пострілом у голову…
На церемонії прощання його шкільна вчителька, волонтерка громадської організації “Материнське серце” Валентина Мисяк згадувала, що маленький світлоокий Сергійко любив природу, котів, собак… Він у всьому був лідер: перший пішов на Майдан, перший встановив у рідному місті намет для збору допомоги учасникам Майдану, перший створив місцевий осередок “Правого сектору”, один з перших пішов воювати. Сергій завжди був там, де найважче: дістав поранення на Майдані… На жаль, не встиг створити родини, хоча мав кохану дівчину Аню. Коли вона почула, що Сергій може бути в полоні в Чечні, не вагаючись поїхала туди на пошуки коханого…
Я мала честь бути з ним знайомою, хоч і недовго, бо він ще в червні 2014-го пішов на війну. Його кредо: краще померти стоячи, ніж жити на колінах. Загинув з мрією про вільну Україну. Впевнена, що ця історія увійде до літопису новітньої історії Національно-визвольної війни з московськими окупантами, яка триває.
На пам’ять про Сергія залишились його вірші:
Помахом чистим,
помахом новим,
вітром роздмемо
словесну полову
мови барвистої свіже зерно,
Націю з бруду відродить воно!
За давньою українською історичною традицією прощання з військовими Сергієві Кононку віддано останню козацьку почесть – накрито китайкою, заслугою козацькою.
Вічна пам’ять! Слава козакам!
Люба КРИВОРОТ
|
