 20 квітня 2020 р. виповнюється 80 років Антоніні Литвин. Хто вона?! Козацька мати (шестеро дітей привела у світ, і всі свідомі українці!), муза кобзаря Василя Литвина, художниця й самобутня поетеса – у поетичний світ її благословив геніальний Василь Симоненко!
Пані Антоніна – співфундатор Кобзарської школи у Стрітівці, творець українських казок і вишиванок, джерело невичерпної доброї української енергії, криниця джерельних знань про нашу минувшину. А ще – красива жінка!
Дорога пані Антоніно! Як добре, що Ви є в цьому світі! Завдяки Вам він стає українським. Бо де не ступите – розцвітає Україна! Дай Боже Вам, щоб творчі жнива Ваші не завершувалися. Щоб у світ полетіли і Ваші вишивки, і поетичні збірки, і казки.
Привітати Вас хочемо і словом кобзаря Василя Литвина, словом, написаним, ще коли він був з нами. Ці кілька слів, які він назвав “Дорога життя”, ще ніколи не публікувалися. Написав їх Василь Степанович 2009 року в Гребенях. Ось вони:
“Природа нам дарує один дивний світ. Та кожна людина бачить у ньому різне. Наше покоління має більше схожих рис і умов свого минулого.
Антонінина дорога життя була схожою на мільйони доріг воєнних і повоєнних років. Нелегке дитинство, трудова, скупа на втіхи та радощі юність. Раннє материнство. Навчання в Київському університеті на філологічному факультеті. Ото і всі віхи у загальному вирі людського річища.
А були ж і мрії, надії, були вірші й пісні… Та заморозки застійних десятиліть знецінювали всі пориви до лету людської душі. Здавалося б, що все вже минуло, всі крапки розставлено: виростивши шістьох дітей, діждалися онуків. Про що може ще мріяти людина? А виявляється – багато про що, коли власне життя сприймати як казку. Хай часом гірку, сувору, але казку, в якій кожен із нас герой.
Героїня й Антоніна у казці свого життя. А підтвердження тому – її вірші, пісні, її малюнки, що з’явилися аж на п’ятому десятку літ. Можливо, то проросли зерня, що засівав у її душу ще в ранньому дитинстві дідусь Трохим. А можливо, відгукнулися картини рідного села Старе, утопленого у водах Кременчуцького моря. А може, то все разом складає єдине – Любов до життя і Віру в прекрасне”. Історичний клуб “Холодний Яр”, редакція газети “Незборима нація” Українцям Україно! Земле, рідна і кохана!
Доки тебе зайди будуть зневажать?
В тебе замість серця вже суцільна рана:
Без вини карають, крають без ножа…
Рідним твоїм дітям вже пора згадати,
Як вести в майбутнє власний родовід:
Гідно шанувати сув’язь Батько-Мати
І плекати звичай – предків дивосвіт.
Бо життя людини – полум’я нетлінне,
В ньому визріває твій єдиний плід.
Дух творящий піснею в кожну душу лине,
Піснею праматері, рідної Землі.
Об’єднаймось, рідні! Ми сім’я єдина!
Виметемо з хати все чуже сміття!
Збережемо Землю – Мати то, Вкраїна!
Батько наш – козацтво, захист майбуття! Антоніна ЛИТВИН
Село Гребені, 2014 р. 
    |
