“Прокидається наша країна,
За дурдомом вже сонце встає,
І радіє радянська людина,
Що так вільно в дурдомі жиє!”
Нестримний плин часу. Все немов у німому кіно. Минуло шістнадцять літ,
а на екрані той самий дурдом і ті самі обличчя. Трохи, щоправда, підпудрені.
Лишень вивіска змінилася. Стас співав про “еСеСеСеРу”, нині висить – “Уркаїна”.
Українцям тепер ще вільніше.
Додатковий дістали ми БЗІК.
– А що, Стасе, до Верховної Ради на депутатство?
– Е ні, Сашко, до когорти мавп мене не записуй. Це сьогодні мої пісні
радо крутять на мітингах Чорновола, а коли завтра я утну щось про нього,
повір, підстави для цього є – і пісень, і Тризубого Стаса не те, що на
телевізію, на майдан із мітингуючою дисидентською самозакоханістю не впустять.
Побачиш…
А доки Рада
На дві третини свинська –
З колін не встане
Держава Українська.
І мов казочка
не матиме кінця,
Коли в ній лишиться
хоча б одне паця.
Вересень 1991 року, вже загуркотіло ГКЧП, вже ухвалено Декларацію про
незалежність України. Андрій Матвійчук попередньо домовився про можливий
приїзд Стаса до Запоріжжя. І я махнув до “Кийова”.
Політехнічний інститут. Концерт театру “Не журись!”. Зал переповнений.
Молоді усміхнені обличчя, є й літні люди. Зенка Філіпчука змінює Тарас
Чубай, потім співає Віктор Морозов. Найдовше зі сцени не відпускають Тризубого
Стаса. Підходжу за сценою до Філіпчука і питаю Стаса. Швидко знайомимось.
– О козаче, а кава у вашому місті є? – питає Стас.
Про гонорар чи квитки до Запоріжжя – ні слова! Кава! – Буде! – Ну то
їдьмо!
Отак за 5 хвилин я уклав ангажемент на виступ Тризубого Стаса в Запоріжжі.
Прийшов на дискотеку
Я нині до вас.
Увага, небезпека:
Тризубий Стас!
Я ниньки заспіваю усе, що хтів,
Бо вам сказати маю
Пару злосних слів!
Зал Запорізького державного університету, де за попередньою домовленістю
мусив виступати Стас, нам таки не відкрили. Хоча ком’ячейки вже розпущені
і суверенітет проголошено… “Не проблема, – кидає весело Стас – було й не
таке, омону ж ще не викликали! Вся моя апаратура – гітара та міцна горлянка!
Отут у фойє і співатиму”.
І заспівав.
Певно, багато ще наших земляків пам’ятають той виступ. І його “Колискову”,
і “Краківський базар”, “Сімейно-політичну”…
Наступного дня вже на правому березі в парку Енергетиків відбувся ще
один концерт. Там і я трохи підмінив його…
А мав таки рацію Стас! Ні радіо, ні телебачення не надало йому трибуни!
Там лишень Смердючки та “хахатунчікі із-пад Яузи да Маскви-рєкі”. Українській
гострій сатирі – зась, “нє фармат”! А то б почули, як дістається чорноволам
і Ко, “проф-ф-фесорам” та депутатам-браконьєрам, – всі були варті його
уваги. Гострий на слово, справедливий, не з мавпячої зграї.
Десь у середині 1990-х ми зустрічалися в Кам’янці, потім у Києві, все
згадували ту запорізьку імпрезу. Більше не стрінемось… Хоча… “Сашкові –
славному нащадку запорізьких козаків з вдячністю”. Підпис, 13.09.91. Хортиця.
Тримаю в руках його збірку у м’якій палітурці і думаю, а що всі ці
“відформатовані шоу-зірки”, які виходять у тираж за рік-другий, залишать
нащадкам, що з їхнього репертуару народ візьме з собою у своє завтра? Оті
“попи, пісі, сісі”? Натомість Тризубий Стас, українець з Алтаю, Щербатих
Станіслав Іванович, – вже сьогодні долучився в Ірию до Великого Роду і
став поруч зі Степаном Руданським, Леонідом Глібовим, Остапом Вишнею…
Багато нині живих – є мертвішими за Тризубого Стаса. Бо він жив – а
вони існують… “Не журись!” – так звався його театр. Здавна наш народ каже
– якби люди не вмирали, то вже б небо підпирали! Тож і не побиваймося –
лишень пам’ятаймо та нащадкам передаймо! Зустрінемося в Ірию!
Олександр ЧЕРНЕНКО,
Історичний клуб “Холодний Яр”
м. Запоріжжя |
