6 грудня 2019 р., у День Збройних сил України, в Обухівському народному мистецькому центрі, тепло і щиро обухівці відзначили 100-річчя початку Першого зимового походу Армії УНР та одного з його учасників – Михайла Синільника із с. Підгірців на Обухівщині.
Про історію Зимового походу розповів Роман Коваль: “6 грудня 1919 р., повернувшись із наради у командарма, Петро Дяченко наказав збірку полку Чорних запорожців. «На великому майдані коло церкви в Чорториї Новій вишикувався кінний полк Чорних запорожців... Непорушно стояли кінні сотні, наїжачивши списи. Темніли пластуни у струнких рядах, а за ними – важкі кулемети. Безвусі обличчя, все ясні, мов дитячі, очі. Але яку втому видно в них… Здавалося, що в кожного на лиці записана вся трагедія його Батьківщини. Але не видно апатії. Все це молоді ветерани, що вже третій рік б’ються». Об’їхавши сотні, Петро Дяченко став перед полком. «Настала мертва тиша, і тільки вудила коней побрязкували та повівали чорні шлики на шапках козаків.
– Козаки, тимчасово переміг нас ворог. Для нас лишилася одна дорога – йти в запілля. Хто не бажає іти в партизанщину, хай залишиться тут, хай виїде наперед!
Запанувала тиша. Ряди стояли мов кам’яні, жоден козак не поворушився. Коли зразу громоподібне “слава!” затрусило повітрям. Втомлені й почорнілі обличчя козаків засвітилися радістю, в очах запалав огонь завзяття. Козаки мов відродилися».
Одним з тих, хто мав відвагу піти у смертельно небезпечне невідоме, був Михайло Синільник (Синельник). Перший зимовий він пройшов у лавах 3-го Запорозького полку ім. Северина Наливайка. Це був не перший його похід у лавах козацького війська. «Під час наступу большевиків на Київ, – писав він в автобіографії, – в складі бойового куріня Всеукраїнської ради військових депутатів брав участь по обороні м. Київа, з яким і відійшов з Київа, та вступив до Коша низового війська запорозького (Запорозького загону ген. Костянтина Прісовського. – Ред.). З кошем наступав на ст. Коростень, м. Бердичів, а відтак з німцями – на Київ».
Це лаконічне свідчення означає, що Михайло брав участь у придушенні Січневого (1918 р.) повстання більшовиків, у вуличних боях у Києві, можливо, у боях за Арсенал, означає, що він намагався оборонити Київ від кривавих полчищ полковника Муравйова. Після того як наше військо не встояло перед дикою російською ордою, мусило відступити з Києва до м-ка Гнатівки, неподалік Києва. Ситуація у Гнатівці була апокаліптична: деморалізоване військо розкладалося, багато хто готовий був розходитися по домівках, деякі частини вічували. Але не Михайло Синільник...
На нараді старшини вирішили відпустити всіх, хто не хоче продовжувати боротьбу, залишити тільки добровольців, зібрати їх під єдине командування в Окремий Запорозький загін. Михайло Синільник не спокусився можливістю вже за добу бути в рідній хаті – з Гнатівки до його домівки у Підгірцях було палицею кинути, десь із 30 верст. Козак Синільник прагнув вигнати загарбників з рідної землі. Він влився у Запорозький загін, який навесні 1918 р. був розгорнутий у дивізію, а потім у корпус, який став основою військ Центральної Ради. Отже, Михайла Синільника можна назвати співтворцем українського війська”.
Урочисте вшанування героїв Першого зимового почалося спільним співом національного славня “Ще не вмерла України ні слава, ні воля” у виконанні народного хорового колективу “Українська пісня” та художнього колективу “Дмитрівчани” під керівництвом заслуженого працівника культури України Романа Черепахи.
На вшанування приїхали зі Словаччини син Роман та двоюрідні онуки героя – Борис і Богдан. Виступ Романа Синільника був дуже теплий та емоційний. Він зворушив усіх. У багатьох на очах з’явилися сльози, коли Роман розповідав про батька, про своє дитинство, життя у Словаччині. Несподівано він підійшов до піаніно і виконав мелодію пісні “Дивлюсь я на небо…”, якої його у дитинстві навчив батько. Це викликало бурю емоцій у залі.
Виступили також двоюрідні онуки Михайла Синільника Богдан і Борис, які подякували небайдужим українцям за вшанування їхнього діда. Тепле слово вдячності сказала й онучка рідного Михайлового брата Івана, репресованого Москвою, Тамара Зленко. Були з нами в той вечір й Іванові онуки – Олена Діденко та Сергій Синільник.
Про необхідність об’єднання українців перед теперішньою загрозою втрати держави наголосив в. о. голови Обухівської райдержадміністрації Олександр Проценко, учасник українсько-російської війни в батальйоні “Київська Русь”.
“Командармом Першого зимового походу, – продовжував ведучий Роман Коваль, – був Михайло Омелянович-Павленко, син сотника Задунайського козацтва і грузинської княгині Олександри (вона з роду грузинських князів Русієвих-Курцебашвілі). Українсько-грузинська дружба знайшла своє втілення і в долі грузина Сандро, добровольця ОДЧ “Карпатська Січ», військовослужбовця ЗСУ. Під час захисту України він утратив ногу. Сандро не захотів вивчати російський «язик» окупантів, а українську мову ще тільки почав учити. Він уже знає вірш Івана Франка «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить». Привітаймо його і попросимо виконати цей чудовий вірш”.
Виступ грузинського добровольця зворушив всіх до глибини душі. Оплески довго не втихали… Далі промовляв його бойовий командир – Олег Куцин, командир ОДЧ “Карпатська Січ”. Він представив книгу Михайла Колодзінського “Воєнна доктрина українських націоналістів”, а доброволець батальйону “Азов” Марко Мельник – спогади “Жадання фронту” – про свою війну з Росією. Промовляв також доброволець ДУК “Правий сектор” Олександр Крамар-“Куць”.
Бандурист Тарас Силенко на пошанівок Михайла Синільника виконав пісні “Взяв би я бандуру” та “У 1939 році” про боротьбу Закарпатської України.
“Старий” болбочанівець, визволитель Криму, лицар Залізного хреста Михайло Синільник відійшов до своїх побратимів 14 березня 1964 р. в м. П’єштянах, що у Словаччині. У той вечір на його пам’ять лунали також пісні “Повіяв вітер степовий”, “Гей, ви, стрільці січовії”, “Їхали хлопці три запорожці”, “Ой у лузі червона калина”. Виконав їх об’єднаний хор під керівництвом Романа Черепахи.
Співорганізатор вшанування Любов Криворот наголосила на важливості вшанування героїв. Вона подякувала за допомогу організаторам вечора пам’яті – Історичному клубові “Холодний Яр”, організації “Правий сектор” Обухівського району (керівник Олександр Лінський), директорові СТДВ “Світанок”, депутатові Обухівської районної ради Олександрові Устименку, волонтерській організації “Материнське серце” (керівник Віра Іщенко), Обухівському народному мистецькому центру (керівник Олена Артюшенко) та християнській церкві “Життя”, а також народному хоровому колективу під керівництвом Романа Черепахи. Окрема вдячність – Козинській селищній раді під керівництвом Валерія Гартіка, яка забезпечила транспортом хор для його участі у вшануванні Михайла Синільника.
Слава тим, хто любить Україну зі зброєю в руках!
Щира подяка всім, хто вшанував борців за визволення України! |
