Торік у грудні з братом Андрієм почали згадувати, як наші батьки півстоліття тому говорили з нами, тоді дітьми. І раптом ожили наші батьки, наші бабуся й дідусь. Ми ніби почули їхні голоси. Як прикро, що в нашій мові нема багатьох слів, якими до нас зверталися мама і тато, бабуся і дудусь!
Пропоную читачам “Незборимої нації” згадати, як у дитинстві з вами розмовляли батьки. І написати до редакції газети “Незборима нація”. А поки пригадаємо, як говорив Микола Федотович Коваль, 1918 р. нар., із с. Гореничів, що під Києвом.
СИНАМ. Не знаєш – не кажи, а знаєш – мовчи!
Цілься влучно і не схибиш!
Вставай із-за столу трошки голодним.
Не показуй собакам, що ти їх боїшся.
Дурню завжди все ясно.
Пестили-пестили та й розбестили.
Була цяця – стала паця.
Скільки мов знаєш, стільки голів у тебе є.
Романе, стукай у всі двері, навіть якщо тобі не відчиняють.
Усі, хто мав право мене повчати, вже померли.
ПРО СЕБЕ. Шкода, але не біда!
Робити своє, стиснувши зуби.
Не трогайте мене, я вас не чіпаю.
Я терплячий, але всьому є кінець.
Був козак, а став приймак!
Як справи? Весь у ділах, як собака в реп’яхах.
Як справи? Та не дуже! Але байдуже.
Поїду на село провітрюся!
Хіба я не козак?!
У мене сьогодні день народження, я всім дарую подарунки.
ВИСЛОВИ. Взяв його за барки.
Справи – швах!
Тремтить як цуцик на морозі.
Який ґедзь тебе вкусив?
Злидні напали.
Кортить, аж свербить!
Щось у лісі здохло (про якусь рідкісну подію).
То вже пилом припало (я вже забув про це).
Триста років мені снилося!
Життя не пережартуєш.
ПРО ЗВІРІВ. Вовк туман любить.
Кружляє як вовк.
Ніс вологий – пес здоровий, ніс сухий – пес плохий.
Тхір подавив курей. Тхір – великий розбишака!
Щось кінь оком косить.
Пес кошлатий.
Цуценя прибилося.
Оклигав песик.
Кумедний ведмедик.
Що Сірко, за ціпком скучив?
ПРО ЛЮДЕЙ. Сердешний, неборака, бідолаха.
Литки голі (такий бідний, що й штанів нема).
Шпінгалєт (на невисокого зростом).
Шмаркач, шкет, шибздик.
А у неї бісики в очах.
Ну й пика в чоловіка: у двері не влазить!
Та в нього на лобі написано: лобуряка!
Вона така хвойда.
Чоловік і жона – одна сатана. А мати жони – дві сатани.
Що, пороху забракло? (що, злякався?)
Друзі, збережімо мову наших батьків!
Пишіть про своїх дорогих людей, згадайте як вони розмовляли.
(далі буде)
Роман КОВАЛЬ
На світлині – Роман Коваль із батьками Миколою та Надією. Горлівка. |
