Найважливішою подією нашої з Оксаною Герасим’юк поїздки в Галичину була зустріч із сотенним Кривоносом – Мирославом Симчичем, який шість років воював в УПА проти німецьких, мадярських та більшовицьких загарбників. А ще 11775 днів і ночей (32 роки!) боровся в російських тюрмах і концтаборах за честь української нації! Давно хотіла обняти п. Мирослава, бо маю трепетне ставлення до нього…
10 років тому Роман Коваль віз п. Мирослава до Холодного Яру. І підбив нас влаштувати воякові врочисту зустріч в Обухові. Її організувала моя сестра – Олена Артюшенко. Знайомство відбулося в Обухівському краєзнавчому музеї, який створив Юрій Корнійович Домотенко, багатолітній його директор. Мені випала честь піднести панові Мирославу хліб-сіль на рушникові. Та зустріч запала в серце назавжди. Радію, що участь в ній узяли і наша сестра Ніна з чоловіком Антоном.
Сотенний Кривоніс розповідав, як його катували в московських таборах шомполами. Про страшні речі говорив жартуючи… Потім я прочитала книгу Михайла Андрусяка “Брати Грому”, написану за спогадами Мирослава Симчича про його боротьбу. Ця книга мене просто розірвала – як зараз кажуть. Коли читала, були і сльози болю, і гнів, і стискання кулаків, і гордість за вояків УПА, за те, що я мала щастя народитися українкою. Категорично рекомендую прочитати.
І ось жіночий відділ Історичного клубу “Холодний Яр” – у Коломиї, в гостях у легенди! Ми пишаємося, що Мирослав Симчич – Почесний президент Історичного клубу “Холодний Яр”.
Малесенька, тіснесенька, але затишна квартирка з картинами і світлинами на стінах, багато книг, вишитих рушників, нас дуже гарно зустріла привітна пані Раїса, дружина сотенного, його берегиня. Мирослав Симчич у свої 97 років тримається гарно. Він усе жартує, погляд той самий – гордий, нескорений. Вільна людина! Вільний козак!
Він не здався під тортурами, не зрадив, не видав нікого. Його намагалися вербувати вже після повернення з таборів, за ним пильно стежили. Але він не зламався. Гідно прожити життя вдається небагатьом. Тому й прожив свої майже 100 років, не відводячи погляд.
Для мене це приклад служіння Україні, приклад для наслідування. Людина-легенда, якій у центрі Коломиї встановили прижиттєвий пам’ятник.
Ми дякували сотнику Кривоносу за його боротьбу, без якої, можливо, не було б і нас, теперішніх. “Я син Карпат, – гордо каже він. – До Незалежності я готовий був давно, адже змагав за неї все своє свідоме життя. Не вважаю, що вона впала з неба або хтось подав її нам готову. Неправда. За неї пролито море крові, виплакано океан жіночих сліз. Десятками мільйонів кращих своїх синів і дочок пожертвувала Матір-Україна. Це і вбиті, і ненароджені. Вільна Україна є результатом енергії мрії мільйонів борців за її волю, мрії, втіленої в дійсність. Хай держава наша поки що не зовсім така, про яку мріялось у лісах і таборах, але вона наша Держава. І нам її розбудовувати і зміцнювати, а не плакатись по закутках і нарікати. Основа закладена – Державу маємо! Треба взяти добрі мітли і вимести з неї сміття, щоб аж курява до неба. Отаке моє розуміння. У житті моєму не було жодного дня, аби я бодай трохи не зробив щось для приближення Незалежності, а тепер для утвердження Держави. Працюю як умію і скільки можу” (цитата з книги “Брати Грому”).
“Передавайте вітання всім нашим!” – на прощання сказав п. Мирослав. І ми це з радістю робимо, передаючи вітання працівникам і передплатникам “Незборимої нації”, символом якої є Мирослав Симчич.
Слава козакам, які боролись і борються за волю України!
Слава Милославові Симчичу і многая літ!
Люба КРИВОРОТ,
Історичний клуб “Холодний Яр” |
