 24 серпня 2019 р. я відчула такі ж емоції, як колись на Майдані! Мурашки по шкірі… навіть до сліз! Від парку Тараса Шевченка, звідки почався рух колон ветеранів, і до Майдану Незалежності, по обидва боки бульвару Тараса Шевченка і Хрещатика, люди раділи, усміхалися, плескали в долоні, вигукували подяку – майже без зупинки. Потужно лунали гасла “Слава Україні – героям слава!”, “Слава нації – смерть ворогам!”, “Україна – понад усе!”, “Героям тричі – слава, слава, слава!” .
А люди все йшли і йшли. Майоріли прапори – переважно жовто-блакитні й червоно-чорні. Жінки, діти та військові несли перед собою світлини рідних і друзів, які поклали життя за свободу нашої Батьківщини. Там, де вони проходили, люди вигукували: “Герої не вмирають!”
Обличчя ветеранів – радісні, спокійні, сумні, з прихованим болем. Вони пройшли пекло українсько-російської війни. Ця війна калічила “і душу, й тіло”, забирала побратимів.
Ось волонтери, військові медики, капелани в темно-зелених рясах, які теж гучно вигукували українські гасла. Ветерани, здається, 44-ї ОАБр, кожен раз зупиняючи колону, за командою поверталися праворуч та ліворуч до людей, віддаючи честь.
У ході взяло участь і Київське товариство політв’язнів та репресованих. За військовими розлилась колона людей, яка несла довгу доріжку з кольорів українського прапора. Почуття переповнювали, емоції вирували. Це було настільки потужно, радісно, піднесено! Але й огортав сум, адже боротьба за нашу Незалежність ще триває…
І все ж стає зрозуміло: ніхто і ніщо не зламає українського духу!
Глибока шана нашим захисникам, медикам, волонтерам!
Слава Україні! Ганна ГОНЧАРУК
Київ 
|
