• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

Сотник Рудик Дмитро народився в с. Щербанівці Трипільської вол. на Київщині. Брав уділ в акціях повстанчого загону отамана Зеленого, який добре дався взнаки ворогам України.
Після смерти от. Зеленого сот. Рудик зформував свій загін імени от. Зеленого і почав партизанську роботу. Довгий час відділ оперував у Трипільському районі, але в рідному селі от. Рудикові побувати не вдалося... Аж тільки в вересні 1920 р. тpапилося перебувати поблизу Щербанівки.
Не маючи відомостів про дружину та дітей і натурально бажаючи їх побачити, сот. Рудик о 12 год. ночі зі зброєю прийшов до своєї хати, що містилася на краю села... Мав на меті перебути в оточенню родини до вечера, а потім знову повернутися до загону...
Але не так сталося, як жадалося... Вдень до с. Щербанівки прибув відділ комунистів. Один з місцевих большовиків видав сотн. Рудика. Несподівано хата його була оточена і біля кожного вікна і дверей стояло по 5 кацапів з гранатами... Сотник спав. Дружина крикнула: “Дмитре, комуна!” Але біля ліжка вже було до десятка червоних, що тримали в руках рушниці. Рудик прокинувся... Урозумів небезпеку. Раптом кинув у ворога гранату, але вона не зірвалася. В цей мент один з червоноармійців вистрілив і поранив сотн. в руку. Раненого його вивели з хати, він кинувся тікати... Його знову піймали й почали бити прикладами рушниць по голові й спині. Лицар не стогнав, тільки молився:
– Боже, врятуй Неньку-Україну, прости мою грішну душу і помилуй малих діток...
Його повели далі. Пройшовши кроків 30, знову почав тікати в поле, через канаву. Але шість ворожих куль перервали життя щирого патріота.
Дикуни червоні хату сотникову зруйнували, а скарб і майно поділили між собою...
Тіло небіжчика два дні знаходилося на полі, аж на третій день його поховала вдова Рудикова.
Дорогою ціною купляється свободу Батьківщини!

Іван ЗУБЕНКО
Дж.: Зубенко І. Наші лицарі й мученики (збірка перша). – Каліш: друкарня Культ.-Осв. Відділу ІІІ Залізної дивізії, 1922.
Особливості мови збережено. Публікація Юрія Юзича.
На світлині, яку надав Михайло Горловий, – Дмитро Гнатович Рудик із сестрами Оленою і Тетяною.