Війна триває. Вона поруч - у шпиталях, у материнських сльозах, у нічних криках і ранніх інфарктах демобілізованих. Ось історія, яка сталася в Обухові. Родина росіян з Луганська у 2014 р. без вагань стала на бік України, обидва сини пішли воювати за нашу державу. Батьки через необхідність доглядати 93-річну бабусю залишися на окупованій території. Зв'язок з ними урвався. Молодший Андрій (псевдо "Спец") спочатку пішов добровольцем, а потім у складі батальйону спецпризначення два роки бився на передовій. Коли демобілізувався, виявилося, що йому, майстру спорту з рукопашного бою, інтелектуалу і весельчаку, інтегруватися в мирне життя на невоєнній території складніше, ніж бачити ворога перед собою. Виручив земляк з Луганська, який оселився в Обухові, - запросив Андрія пожити у нього влітку в старій хатині. Обидва допомагали своїм землякам ремонтувати будинок, який ті придбали в центрі Обухова. У свій день народження Андрій засумував: йому тридцять років, а рідні не зателефонували. Він розумів причину - загроза репресій. Заснув Андрій з несвятковим і тривожним настроєм. А під ранок товариш знайшов його у ліжку неживим. Приїхала поліція. Роздивляючись документи воїна, щиро дивувалась, називала його героєм. А у військомат не повідомила. Тіло відвезли до місцевого моргу. В довідці записали: смерть настала внаслідок обширного інфаркту. Через добу приїхав батько. Йому віддали синові документи, послали до прокуратури, до РАЦу. І ніхто не запитав, чим допомогти… Відспівали героя на Байковому кладовищі, куди з`їхалися побратими з Києва і Львова. Тіло батько вирішив спалити, а прах захоронити на рідній Луганщині. Батько поїхав на фронт до другого сина - повідомити про трагічну новину. Через тиждень ми, волонтери, зустрілися з ним біля приміщення, де видають урни з прахом. Батько - високий і худорлявий - вийшов із незвичним циліндром у руках. Винувато глянув на всіх, ніби вибачаючись і за себе, і за сина, що так сталося. Ні сліз, ні звинувачень, ні прохань. "Мені нічого ні від кого не треба. Я спробував звернутися в інстанцію, де служив син, від мене затребували довідку з окупованого Луганська. Що тут скажеш? Я сам Андрія поховаю вдома, поставлю йому пам'ятник. Він цього заслужив". Молоде серце українського патріота зупинилося 23 вересня 2016 р. у старій хатині на вул. Героя України Володимира Чаплінського, який загинув на Майдані. Тіло "Спеца" батьки таємно віддали луганській землі. Вічна пам'ять!
Олена АРТЮШЕНКО, Історичний клуб "Холодний Яр"
| 
