(24.06.1976, с. Якторів Золочівського р-ну Львівської обл. - 10.11.2016, біля с. Новозванівки Попаснянського р-ну Луганської обл.)
Якось мені написали: "Навіщо перетворювати життя на суцільний траур, навіщо штампувати одноманітні статті про загиблих, навіщо цей конвеєр сліз, людям немає часу на пам'ять". Я не знав, що для пам'яті потрібно виділяти час. Але я знаю, що для декого життя складається з цілодобової виснажливої напруги та напруженого вдивляння у той бік, звідки може раптово прилетіти смерть. Як для Олега Юрдиги… Олег за фахом "м'ясник", заробляв на будівництвах, їздив по містах із бригадою. Любив вирощувати дерева. Купував різноманітні саджанці та возив їх у село до батьків дружини, допомагав їм піклуватися за садом. Палкий любитель спорту, грав у футбольній команді рідного села. Навесні 2014 р. Олегові прийшла повістка. Він одразу пішов до військомату. 10 місяців відслужив на Яворівському полігоні інструктором, а потім у складі 128-ї Окремої гірсько-піхотної бригади вирушив на Донбас. Демобілізувався у вересні 2015 року, а за рік підписав контракт із ЗСУ та після коротких навчань на Яворівському полігоні вдруге вирушив на війну, на цей раз у складі 24-ї Окремої механізованої бригади. Загинув приблизно о 16.00 внаслідок мінометного обстрілу наших позицій - Олег дістав осколкове ураження правої частини тулуба. Поховали козака у рідному селі Про Олега Юрдигу залишиться добра пам'ять. Для пам'яті не потрібен час, для пам'яті потрібне серце.
| 
