• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень
• Жовтень
• Листопад

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

– Мамо, в мене 4-5-0. Не хвилюйся, мамо.
– Синочок, рідний мій, що таке 4-5-0?
– Це означає: в мене все добре, мамо.
Такими словами він завжди заспокоював свою матір.
Навіть, коли йшли жорстокі бої пекельного літа 2014-го.

2013 року Сергій закінчив Жмеринське вище професійне училище, здобув фах “провідник”. Мабуть, мріяв мандрувати Україною. Але встиг попрацювати на потязі лише до жовтня – прийшла повістка на проходження строкової служби. 14 січня 2014 р. підписав контракт, а 7 лютого прийняв присягу. Потім – навчання, а у квітні його підрозділ уже висунувся на Донбас. Сергій – молодший сержант, навідник бойової машини 1-го штурмового батальйону 24-ї Окремої механізованої бригади.
Червень 2014-го Сергій провів у боях біля Білої Гори і Красного Лиману. 10 липня близько 8-ї ранку в запеклому бою біля Сіверська Донецької області дістав поранення і контузію. З його бронежилета витягли 4 кулі. Лікувався в Харкові, потім у Хмельницькому шпиталі.
У жовтні хлопець знову вирушив на війну. І незмінними словами для матері в нього були: “Мамо, у мене 4-5-0”.
У листопаді – грудні 2015 р. перебував на військових навчаннях на Яворівському полігоні. Заскочив і на кілька днів додому. Попередив маму, що приведе їй невістку, адже через пару місяців закінчувався контракт із ЗСУ.
Коли прощався, матір була вражена страшним сумом сина – ніби він знав, що вони востаннє бачать один одного.
Загинув Сергій 20 жовтня внаслідок кульового поранення голови. За офіційною версією, він застрелився на посту. За неофіційною версією, яку підтримують побратими, – вбитий ворожим снайпером.
Коли я збирав інформацію про загиблого, вийшов на одну людину. Зателефонував, а він раптом передав слухавку матері. Я розгубився…
Майже весь час говорила вона. Плакала, страшно, люто плакала за своїм синочком, який три роки захищав свою країну. Я нічого не запитував, просто плакав разом із нею. Вона розказувала, як вона його любить і буде любити завжди, як вона весь час чекає, що зараз задзвонить телефон і вона почує його радісний голос: “Мамо, не хвилюйся, у мене 4-5-0”.
Вона чекає, чекає, чекає…
А телефон мовчить.

Ян ОСОКА