“Айдар” літа 2014-го – видовище епічне. Хлопці жартували: “Нам у колоні ще не вистачає циганської повозки з ведмедями”
Розмальовані та роздовбані “лєкговушкі”, “Нива” з притороченим замість ляди АГСом, “Урал” із ЗУшкою, срібляста “беха” Х5 (“беха” в сенсі “БМВ”, а не “БМП”) – для контрасту розмальовані мінівенами червоно-жовтих кольорів [певно, для маскування J], Жигулі – “пятьоркі”, “сємьоркі”, інший залізний мотлох, перемішаний із кількома танчиками “останньої моделі” – Т-64, трьома БМП-1 та парою БТРів-70 і кілька переламаних бортів.
Пекло на колесах!
На тому всьому – всередині й зверху, чіпляючись хтозна-як, їде айдарівське військо.
Усі вони героїчні хлопці, “з розльотом по жизні”. Ось Євген (старший науковий співробітник), ось Володя (бізнесмен із Галичини), а он комбайнер зі Слобожанщини Ігор, поруч Падре – “странствующий” лицар домініканського ордену, що пішов у хрестовий похід на Схід (не певен, що сам орден знав про свого апологета на Сході України, та менше з тим… лицаря). Вчителі, менеджери, ріелтори, лікарі, науковці, мерчендайзери, банківські службовці, будівельники, таксисти під керівництвом пілота-адвоката. Більшість із них навіть “срочку” не служили. Бозна-хто!
То були справжні люди! Мені не вірилося, що за роки псевдонезалежності могли зберегтись, вирости такі люди. Але це факт. Дія народжує протидію, і на кожного “рєшалу” чи міського гедоніста знайшовся лицар.
Славні вони!
Євген ГОРОДНИЧУК
Місто Лозова Харківської обл. |
