10 лютого 2017 р. відійшов у Вічність мій бойовий побратим Юрко Васильєв.
Познайомилися ми з ним ще у 2014 році, на початку війни, коли Окрема добровольча чота “Карпатська Січ” тільки формувалася. На той час ми базувалися в Ізюмі. З наступом наших військ просувалися й ми, в короткий час були звільнені Краматорськ, Слов’янськ, Артемівськ, Дебальцеве…
Юрко з’явився в нас якось непомітно, він завжди старався не привертати до себе уваги, не ліз у камеру, не шукав зустрічі із журналістами. Але в нього повсякчас було велике бажання включитися у збройну боротьбу з російським окупантом. І як тільки “Карпатська Січ” зайняла позиції в Пісках, Юрко зі своїм нерозлучним товаришем зразу долучився до нас. Без будь-якої попередньої підготовки, вишколу взяв у руки автомат і заступив на бойове чергування. Всі ротації відбував справно, ніколи ні на що не нарікав, хіба що на брак зброї або набоїв. Як тільки бойові дії призупинялися чи оголошувалося чергове “перемир’я”, їхав додому, щоб допомогти дружині по господарці, але щойно починалося чергове загострення – знову був біля нас.
Дисциплінований, вмотивований і хоробрий вояка, він знав, що робить на війні, чому взяв до рук зброю. Він завжди був готовий віддати своє життя за Україну.
Після легалізації підрозділу в ЗСУ і далі брав участь у бойових діях як доброволець. Утримував невеличке кафе на трасі між Ізюмом і Слов’янськом, де будь-який вояка чи волонтер міг перекусити, випити чаю чи кави, а якщо потрібно, то й заночувати. Останні тижні постійно телефонував – просився на фронт, рвався в Авдіївку. Ми мали через декілька днів зустрітися та обміркувати плани подальшої боротьби. Не судилося. Не знаю обставин смерті, але знаю точно: Україна втратила ще одного достойного сина, борця, воїна.
Спи спокійно, Брате, нехай земля тобі буде легенькою!
Слава Воїну, достойному сину України!
Олег КУЦИН, командир Легіону Свободи |
