Шановний пане Романе, вибачте за довге мовчання. Ваше питання про Антона виявилося для мене занадто важким. Яке ставлення матері до такого вчинку єдиного улюбленого сина? Відповідь не може бути однозначною. Я думаю про це весь час.
Коли Антон тільки збирався в АТО, моє серце всіляко не хотіло цього. Але я точно знала: відмовляючи його, тільки більше підштовхну до рішення йти захищати нас. Тому намагалася себе умовити, що це правильний і гідний вчинок сина України, який не пошкодує себе заради щастя свого народу. Антон справді був патріотом – по-дитячому наївний, він вірив у кращі зміни в нашій країні, вірив у встановлення народовладдя.
Як горіли очі в нього на Майдані! Скільки було сподівань!
Чомусь я була впевнена, що він повернеться. Він завжди був везунчиком.
Я молилася кожного ранку і кожного вечора. Вважала, що мої молитви його захистять. Як же я помилялась!
На прохання батька не йти він відповів:
– А хто ж тоді піде захищати Україну – диванна дивізія?
На могилі нашого синочка викарбувано слова зі стрілецької пісні “За Україну, за її волю, за честь, за правду, за народ!” Ми свідомо змінили “за славу” на “за правду”, тому що Антон завжди так жив – по честі, по совісті, завжди боровся за правду, не задля слави. Він кривди не визнавав і кривдникам спуску не давав.
Як правильно назвав свою статтю свободівець Володимир Паршевлюк – “Антон Цедік – воїн із лицарським серцем”!
Антон не був сучасною людиною – матеріальні цінності його не турбували. Майже всі гроші, що ми йому висилали на прожиття під час навчання, він витрачав на книжки. Дехто вважав його диваком, хтось – “білою вороною”, інші – великою дитиною. Антон завжди все робив тільки на свій розсуд, згідно зі своїми переконаннями.
Цікавий співрозмовник. Спокійний, розсудливий, врівноважений. Ніколи не лаявся, не мав згубних звичок. Був вегетаріанцем. Багато подорожував, любив активний відпочинок, театр, займався спортом, цікавився політикою та військовою справою. На історичні теми міг сперечатися з друзями годинами, доказуючи свою думку. В соцмережах на його сторінках написано “Воля або смерть!”, “Светя другим, сгораю сам!”, “Коли ти серцем приймеш меча, нехай Одін зустріне тебе!”
Один з найкращих друзів Антона Тарас Лелюх розповів нам, що незадовго до АТО вони розмовляли про смерть. Антон сказав:
– Неважливо, де і коли, а важливо, як і за що!
Я не хочу його ідеалізувати, він не був святим, звичайно, мав недоліки. Але для кожної матері її дитина найкраща…
Як можна не пишатися таким сином? Як можна змиритися з такою втратою!
Як же нам не вистачає нашого єдиного синочка!
Якби ж тільки недаремними були такі жертви найкращих синів наших!
Ольга ЦЕДІК
|
