 Є різні вояки: хтось шукає на війні ворога, хтось слави чи заробітку, хтось утікає від світу, хтось ховається, хтось рветься у бій, а для когось це просто робота…
Для Мирослава Мисли-“Мисливця” було головне – знайти ворога і знищити його. Тому він і мандрував із “Січі” в “Карпатську Січ”, із “Карпатської Січі” в штурмову роту ЗСУ, а звідти планував піти в ССО (сили спеціальних операцій), бо йому завжди був потрібен бій.
Він завжди прагнув підіймати планку, кожен день чомусь навчався, самоудосконалювався.
Цікавим є спогад британського інструктора, який певний час навчав вояків “Карпатської Січі”. Він уже встиг попрацювати в “Правому секторі”, в “Азові”, в різних батальйонах ЗСУ… Британця прикріпили до зведеного підрозділу під командуванням Мирослава Мисли. “Такої динаміки, як у цієї команди і в цього командира я не бачив ніде на цій війні… За короткий період навчань (близько 10 днів) ці хлопці давали результат, який не давали місяці роботи в тих же ж ЗСУ чи будь де”. Основним чинником, на думку інструктора, була надзвичайно висока мотивація бійців під керівництвом Мирослава.
Згадую, як перед виходом з Водяного Мирослав ініціював напад на ворожий опорний пункт під Донецьким аеропортом. В його очах я бачив: якщо забороню, він піде сам. І тільки під моїм тиском і аргументацією про необхідність ретельніше спланувати вихід, забезпечити прикриття, транспорт для вивезення поранених, злагодження з іншими підрозділами він згодився ретельніше все спланувати.
Завжди охайний, підтягнутий, поголений, в ідеально підігнаній амуніції, постійно готовий до бою. Щоденно працював зі своїми підлеглими.
Пригадую нашу останню зустріч у Кримському, на старшинській нараді. Я тоді трохи нагримав на нього (як доволі часто бувало), але за якісь півгодини ми вже щось планували, дискутували, обговорювали, ніби нічого не сталося.
На нього неможливо було злитися. На ту нараду до нас випадково зайшов якийсь старший офіцер (не з наших), привітався за руку з усіма, а Мисла йому руки не подав: “Я вас не поважаю, ви непорядна людина”. Усім нам було незручно, але не йому.
Мирослав завжди і на все мав свою думку, обстоював її до кінця, але сприймав аргументи іншого, звірявся з думкою того, хто був для нього авторитетним, а не “начальником”. Його дружбу і повагу потрібно було заслужити.
Мисла на війні й справді був мисливцем: він завжди полював на ворога.
Вічна слава! Олег КУЦИН, командир ОДЧ “Карпатська Січ” 
|
