Чорний день батальйону “Айдар”
5 вересня 2014 р. – чорний день батальйону “Айдар”. У той день розпочалося “криваве перемир’я”, терористи озвіріли. Айдарівці утримували позиції ціною величезних втрат. Своє життя на олтар свободи нашого народу поклав тоді й доброволець Володимир Сльота. Йому було 47. Він брав участь у найзапекліших боях. Незламний, мужній, справжній патріот України... Загинув у бою поблизу Веселої Гори.
Лише через два тижні понівечені та обгорілі тіла українських героїв передали айдарівцям. Опізнати їх було неможливо. Володю разом з побратимами-айдарівцями та бійцями 80-ї бригади, які загинули в тому бою, поховали на Старобільському кладовищі невідомих бійців. Лише через півтора роки вдалося його ідентифікувати та встановити могилу, в якій він був похований.
18 квітня 2016 р. в Старобільську провели ексгумацію тіла.
Перепоховали козака Володимира 19 квітня в с. Кожухівці Теплицького району.
Вічна пам’ять герою! Слава Україні!
Світлана БЕВЗ
Віталій Іванович Маслянка
(23.02.1972, с. Нижнє Піщане Сумської обл. – 31.07.2016, Донецьк)
У новинах сказали, що в зоні АТО загинув один боєць. І все!
Серце крається від болю. Це ж не просто боєць!
Це герой з героїв – Віталій Маслянка.
Навесні 2014-го він добровольцем пішов на війну. Воював у складі 15-го Окремого мотопіхотного батальйону “Суми”. Поруч з ним із перших днів у зоні АТО воював і його молодший брат. У квітні 2015 р. Віталій демобілізувався та вже в липні пішов служити за контрактом до 128-ї гірсько-піхотної бригади.
Загинув 31 липня поблизу Донецького аеропорту під час розвідки.
Важко знайти слова підтримки для батьків і брата, дивитися в їхні заплакані очі, співчувати, здається, що зробила би все, щоб допомогти в цю страшну годину.
Не змириться серце з цією втратою, душа ще вірить у неможливе, а розум не хоче розуміти, що це правда. Але Віталія вже провели в останній путь…
Поховали героя 3 серпня 2016 р. у Сумах на Алеї героїв поруч із ще 35 бійцями, які загинули в зоні АТО.
Йому було 44 роки.
Вічна слава полеглим за Україну!
Оксана ЗАПСЕНКО
Дмитро Сергійович Демуренко
(18.07.1994, с. Старомлинівка Великоновоселківського р-ну Донецької обл. – 6.08.2016, біля сел. Кримське Новоайдарського р-ну Луганської обл.)
Цей хлопчина встиг повоювати. Він пройшов пекло “Іловайського казана”. Був у полоні. Лікувався у шпиталі. Й знову пішов на війну. Йому було лише 22.
Дмитро Демуренко-“Мультік” почав війну кулеметником 1-го батальйону 93-ї ОМБр. Наприкінці серпня 2014 р. потрапив у полон під час виходу Іловайська. Був звільнений у рамках обміну полоненими між українською владою і бойовиками 21 вересня 2014 року.
Дмитро – душа компанії, веселий і добрий. Щойно повернувся з відпустки. Його посада – навідник-оператор 9-ї роти 93-ї Окремої механізованої бригади. Дослужився до молодшого сержанта, заступника командира бойової машини.
6 серпня 2016 р. підірвався на міні МОН-90. З ним загинуло і двоє товаришів з 9-ї роти – Євген Садівничий і Тарас Кириченко.
Поховали героя 9 серпня в с. Великій Новосілці Донецької області.
Залишив у скорботі батьків, чотирьох молодших братів і кохану.
Коли був у відпустці, поїхав до Харкова й поступив на заочну форму навчання факультету післядипломної освіти Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба.
Дмитро мріяв про небо.
І небо забрало його.
Ян ОСОКА
|
