23 травня виповнилося 90 років кулеметникові дивізії “Галичина”,
політв’язневі сталінського режиму, членові Історичного клубу “Холодний Яр”
Ушанування борця за волю України відбулося 23 травня в День героїв у Центральній районній бібліотеці м. Миколаєва Львівської області. Вклонитися герою приїхали українці з Дрогобича, Стрия, Миколаєва, Львова, Києва, інших міст і сіл, серед них були й народні депутати України VII скликання Олег Панькевич та Андрій Міщенко, голова ГО “Книжкова толока” Люба Хомчак, соліст Львівської національної опери Роман Ковальчук, голова Миколаївської районної ради Тарас Зубрицький, міський голова Миколаєва Андрій Щебель, заступник голови Миколаївської районної державної адміністрації Віктор Козоглодюк, члени Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль, Тарас Силенко і Любомир Хамуляк, козаки Львівського товариства “Кіш” Гриць Козій, Дмитро Козлов, Андрій Юрків, Ігор Дідух з козацькими самопалами – мушкетом і сорокою, представник Товариства пошуку жертв війни “Пам’ять” Андрій Буцяк (на жаль, не у формі дивізійника!), вояк батальйону ім. генерала Кульчицького Мар’ян Берездецький; депутат міської ради, а у 2015 р. боєць батальйону “Січ” Михайло Галущак, представники Львівського братства 1-ї дивізії УНА та інші достойники.
Організаторами свята – Історичний клуб “Холодний Яр”, ВО “Свобода” і ГО “Книжкова толока”. Освятив зустріч о. Руслан.
“Яка хата – такий тин, який батько – такий син“, – почав ведучий свята Роман Коваль. – Ця народна приказка якраз про Леоніда Муху і його батька – сотника 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Юхима Мухи з Верхньодніпровська. А Леонід народився у Варшаві, де по виході з таборів для інтернованих оселився батько. У 12 років Леонід знав тисячу українських пісень. Ось які були в нього батьки!
Над дитячим ліжком свого сина сотник написав: “Не словами, а ділами, не плачем, а мечем”. Так і сталося: в історію Визвольного руху Леонід Муха увійшов як кулеметник дивізії “Галичина”, згодом 1-ї дивізії Української національної армії. Стріляв він добре. Його важкий МГ-42 випускав на хвилину 3600 куль. Не менше 20 днів він брав участь у ближньому бою, за що був нагороджений срібною відзнакою. Подібну нагороду в дивізії здобули, крім нього, ще 4 особи – старшини Володимир Козак та Ігор Чучкевич, стрільці Василь Сірський і Петро Цісарський.
Яка пам’ять залишилася в Леоніда Мухи про німців?
– Дивізію “Галичина”, перед тим як кинути на фронт, німці рік вишколювали, – розповів він, – а московські генерали кидали українців на форсування Дніпра чи на карпатські перевали беззбройних та невишколених. А чого нас жаліти? Адже завдання було не тільки німців перемогти, а й українців вигубити. Німці ж за рік вишколили до 600 старшин і 2000 підстаршин – ідейних, свідомих патріотів України.
Та пізно німці побачили в українцях союзників... Англійці, в зону відповідальності яких потрапив Леонід Муха, протизаконно передали пораненого юнака (мав тоді Леонід 19 літ) на муки злочинному Смершу. На якій підставі?! Чому? Він же ніколи не був громадянином СССР! Бо Леонід назвався українцем.
Що заважало йому, народженому у Варшаві, прикинутися поляком? Адже назватися поляком означало залишитися на свободі. Але б яке це було пониження!
Леонід відповів, не хитруючи:
– Я українець.
Сказав, бо не міг відцуратися рідної матері-України. Сказав, хоч і знав, що кара за це неминуча. І що важливо: попри страшну “колимську академію”, він ніколи не пошкодував про це!
“У цій людині велич і трагедія бездержавного народу у Другій світовій війні, – сказав у виступі Андрій Міщенко. – У свої 90 Леонід Муха викликає захоплення – підтягнутий, життєрадісний, жартівливий, духовний. Великий Українець!”
Андрій Міщенко взяв на свято свого сина Ореста, бо не хотів, щоб колись син дорікнув, що батько позбавив його шансу доторкнутися до живої легенди Українського визвольного руху.
Кобзар Тарас Силенко на честь ювіляра виконав народні повстанські пісні “Буде нам з тобою що згадати” та “Вже день війни народної”, а також пісню для дивізії “Галичина” “Чи то грім гримить, чи вода шумить?”, написану Романом Купчинським. А Роман Ковальчук після пісні на слова Богдана Стельмаха “Між двома блокпостами” заспівав “Многая літа”. Люди підхопили щиро, з вдячністю, бажаючи панові Леонідові довгих літ.
“Я пройшов дивовижну школу виживання на Колимі, й залякати мене неможливо”, – колись сказав Леонід Муха.
Він і зараз нікого не боїться.
Коли Гриць Козій з козаками на честь ювіляра вчинили на вулиці грімкий салют з мушкета та сороки, Леонід несподівано “дорікнув” мені: “Чого ж Ви не попередили, злякатися ж можна…” І після паузи… радісно посміхнувся.
Ось такий він – хоробрий і жартівливий – кулеметник Муха, член Історичного клубу “Холодний Яр”!
Многая літа!
Роман КОВАЛЬ
На світлині:
Дивізійники – один у минулому, другий – у майбутньому. |
