Відгуки школярів із с. Витачева про свято на Чигиринщині
Юлія Козелецька, 6 клас: “Мені поїздка до Холодного Яру дуже сподобалась! Ми побували в дуже цікавих і легендарних місцях. Я відчула могутню патріотичну енергетику, яка змусила мене ще більше пишатися тим, що я українка і мешкаю в цій славетній країні”.
Родіон Радіонов, 7 клас: “Поїздка до Холодного Яру запам’ятається мені на все життя! Тут я дізнався багато цікавого, мої знання поповнилися. У Холодному Яру я вкотре переконався в героїчній історії нашого величного народу”.
Тамара Вертелецька, 7 клас: “Мені найбільше сподобалися краєвиди Черкащини. Недарма ці краї подарували нашій Батьківщині геніального Тараса Шевченка. Холодний Яр неодноразово надихав нашого пророка. Відвідавши ці місця, я зрозуміла, чому це місце так надихає. Дуже вдячна людям, які організували нам цю поїздку”.
Тетяна Мороз, 6 клас: “Холодний Яр – це дуже мальовниче та історично багате місце. Найбільше мені сподобалося в Суботові, адже це село тісно пов’язане з гетьманом Богданом Хмельницьким, на честь якого названо гурт мого класу, в якому я навчаюся”.
Олексій Дикуша, 7 клас: “Історію рідного краю потрібно знати кожному. Холодний Яр – це одна з найдраматичніших сторінок історії нашої держави. Тут дуже багато цікавих історичних місць. Мені дуже сподобалося”.
Максим Кіхтенко, 6 клас: “Холодний Яр мене вразив. Віковічні дерева, мальовничий рельєф, безліч пам’ятників... Ця поїздка відкрила мені багато нового і цікавого з історії України”.
Вадим Шевчик, 6 клас: “Особливе враження на мене справив Чигирин – колишня гетьманська столиця. У цьому місці все українське відчувається особливо, не так, як в інших місцях нашої держави”.
Надія Нещерет, 7 клас: “Черкащина – неймовірний край. Це серце України, її духовний центр. Після поїздки до Холодного Яру, після зустрічей з воїнами АТО я переконалася, що ворог буде вигнаний з нашої землі, оскільки в нас є могутній бойовий дух. І тут це відчувається особливо...”
Вадим Тарадайник, 6 клас: “Найбільше мені сподобалося разом зі своїми друзями мандрувати цими красивими краями. Тут цікаво на кожному кроці. Я хочу неодмінно сюди повернутися ще раз. Дуже дякую тим, хто допоміг нам сюди потрапити”.
“Ми іще їм “Ленту за лентою” покажемо!”
Головне враження від вшанувань на Чигиринщині: у нас виросло нове покоління, і це не бутафорські “хохли”, а вовченята, які стануть вовками.
Чигирин з першого погляду вражає чистотою, зеленню, ошатністю та засиллям патріотичної символіки. Тут жовто-блакитні стовпи, стіни, прапори на кожному кроці. Тут все неспішно і плавно, тут до тебе не повернуть голову, а розвернуться всім тілом, тут так підтягують інтонацію, що ти розумієш: слово “осьосьосьо” з’явилося на Черкащині. І ці майстри маскування можуть ввести в оману, якщо ви не бачили їх у ділі, якщо не спілкувалися з чигиринськими спецназівцями або не чули гладеньке “та я із Золотоно-о-оші” на одному з крайніх блокпостів. Або на усіх крайніх постах...
Ми заїхали в місто в суботу вранці. Хлопці з “Широкого лану” пішли настроювати апаратуру, а я відразу подалася до місцевої волонтерської тусовки. Дівчата організували благодійний ярмарок на підтримку батальйонів, винесли свої роботи, солодощі, різноманітну випічку, короваї. Тут же розклалася черкаська кулінарна сотня, і я з ноткою заздрощів сфотографувала їхню картоплю. У наших так ідеально не виходить. Я накупила браслетів, цукерок, мила ручної роботи, вафель і тістечок (дієто, вибач, це для справи), познайомилася з черкаським жіночим батальйоном.
І раптом, як у казці, відчиняються ворота і на територію стадіону заходять колони наших майбутніх глядачів, сотні й сотні хлопців. Око тішать прапори – тут і червоно-чорні стяги “Правого сектора”, жовто-блакитні “Азова” та “Карпатської Січі”, тут і чота “Айдару”. Ми ходили в цьому морі людей і не могли надивитися, час від часу вихоплюючи знайомі обличчя. Когось впізнавала я або Святослав, хтось навпаки зголошувався першим, і це було до болю зворушливо.
За столиком біля шаурми сиділи вояки УПА та співали старі повстанські пісні. Вони не звертали увагу на натовп, на шум зі сцени, вони були на своїй хвилі та у своєму праві. Я підійшла до дідів, подякувала, як змогла, і побажала дочекатися того дня, коли в Україні все налагодиться. “Нічого, доню, ми так просто не здамося. Ми іще їм “Ленту за лентою” покажемо!”
Ну а далі почався концерт, і тут треба віддати належне організаторам. Вони без перебільшення зібрали кращі гурти та виконавців патріотичної пісні, від “Рутенії” до “Кому Вниз”. Тут були і барди, і кобзарі, колективи з Одеси та Івано-Франківщини, багато київських груп, багато драйву, багато року, справжнього року!
Звичайно, я найбільше переживала за своїх. “Широкий лан” абсолютно не показував боязні сцени, але я під сценою трусилася від адреналіну. І яке полегшення бачити й чути, що нашу музику люблять. Я намагалася зняти відео – нічого не виходить, зображення тремтить. Мене постійно штовхали і відтирали назад глядачі, які хотіли підійти ближче, танцювати під сценою. Виявляється, пісні “Широкого лану” знають і люблять, і я неймовірно горда, що проект, який фактично зароджувався у нас на очах, набирає обертів. І що ідея, закладена в основу цієї музики, знаходить відгук у серцях побратимів, а значить, ми рухаємося у правильному напрямку.
Горіха ЗЕРНЯ
У номері використано світлини Григорія Юрика та Дмитра Колоші, а також Миколи Українця, Віктора Тригуба, Алли Федорченко та Марини Хаперської.
|
