(14.04.1963, м. Косів Івано-Франківської обл. – 23.08.2014, м. Сєвєродонецьк Луганської обл.)
Дядя Вася. Василь Андріюк. “Німець”. Герой України. Айдарівець. Майданівець. Мій близький друг і майданівський батько.
Ще й досі не вірю, що він загинув. Так і чекатиму його повернення зі Сходу. Він же мені обіцяв. Ми ще маємо станцювати, святкуючи перемогу.
Дядя Вася – видатна людина. Йому завжди 18 років. Він високий, блакитноокий гуцул. Нас він завжди називав “молодежь” і завжди мав щось, аби нас пригостити....
До людей, особливо до молоді, ставився з неймовірною любов’ю. Називав мене донею. Завжди заспокоїть, вислухає, підтримає. Хоча я йому не рідна, і навіть не землячка. Просто є такі люди – з великим серцем, і їхньої любові вистачає на всіх, кому щастить бути поруч.
Пам’ятаю, на Майдані грав гурт “Лимончики”. Ми ходили їх слухати, і дядя Вася танцював так, що молодь не годна була з ним зрівнятися. Я завжди буду пам’ятати його саме таким – веселим, жартівливим, світлим.
Дядя Вася – оптиміст. Оптиміст через те, що завжди вірив в силу добра, так як вірив в Україну, в Майдан, в краще в людях. Він не сумнівався, що ми всі скоро зустрінемося гуляти і святкувати перемогу.
У дяді Васі залишилися дружина, доросла донька та 4-х річний син Андрійко, яких він обожнював і багато про них розповідав.
Не знаю що ще сказати, лишилося багато спогадів, але все це зараз сплуталося і не хочеться вірити, що це – минуле. Але коли думаю про дядю Васю, бачу і відчуваю велике і тепле світло.
Дуже важко зібрати думки докупи, і ще важче повірити.
Герої не вмирають!
Дар’я ЦИМБАЛЮК |
