У чч. 3 – 6 “НН” опубліковано біографії 89-го козака “Небесної сотні” – Василя Аксеніна, Решата Аметова, Георгія Арутюняна, Сергій Байдовського, Олександра Балюка, Ігоря Бачинського, Івана Бльока, Святослава “Бійця”, Володимира Бойківа, Сергія Бондарєва, Сергія Бондарчука, Олексія Братушка, Валерія Брезденюка, Ольги Бурої, Богдана Вайди, Романа Варениці, Віталія Васильцова, В’ячеслава Веремія, Назара Войтовича, В’ячеслава Ворони, Петра Гаджі, Устима Голоднюка, Івана Городнюка, Максима Горошишина, Едуарда Гриневича, Романа Гурика, Антоніни Дворянець, Миколи Дзявульського, Андрія Дигдаловича, Сергія Дідича, Ігоря Дмитріва, Андрія Жановачого, Анатолія Желоваги, Володимира Жеребного, Якова Зайка, Володимира Захарова, Владислава Зубенка, Богдана Ільківа, Богдана Калиняка, Олександра Капіноса, Сергія Кемського, Давида Кіпіані, Володимира Кіщука, Анатолія Корнєєва, Андрія Корчака, Ігоря Костенка, Михайла Костишина, Євгена Котляра, Віталія Коцюбу, Володимира Кульчицького, Олега Лінійчука, Артема Мазура, Павла Мазуренка, Максима Машкова, Дмитра Максимова, Володимира Мельничука, Андрія Мовчана, Василя Мойсея, Івана Наконечного, Володимира Наумова, Валерія Опанасюка, Володимира Павлюка, Дмитра Пагора, Івана Пантєлєєва, Миколи Паньківа, Юрія Паращука, Юрія Пасхаліна, Ігоря Пехенька, Олександра Плеханова, Леоніда Полянського, Василя Прохорського Віктора Прохорчука, Андрія Саєнка, Миколи Семесюка, Ігоря Сердюка, Сергія Синенка, Тараса Слободяна, Віталія Смоленського, Богдана Сольчаника, Тимофія Стебльова, Івана Тарасюка, Миколи Тарщука, Ігоря Ткачука, Володимира Топія, Романа Точина, Олега Ушневича, Ігоря Хоменка, Віктора Хом’яка та Олександра Храпаченка.
Сьогодні завершуємо цю сумну публікацію.
ХУРЦІЯ Зураб (29.07.1960, м. Гагра, Грузія – 18.02.2014, Київ). Козак Кіровоградської сотні самооборони Майдану. Грузин. Проживав у Кіровограді. Помер від серцевого нападу, викликаного сльозогінним газом. Тіло виявили на барикаді на вул. Інститутській, біля верхнього входу в метро “Хрещатик”. Товариш Дмитро Степаненко розповів: “Зураб був перший, з ким я познайомився, коли перейшов до Кіровоградської сотні. В метрі від нього я вкладався спати на вільному місці, на підлозі, на туристичному килимку, і Зураб запропонував мені одну зі своїх тонких ковдр. Я відмовився, бо мав спальний мішок. Увага і турбота про ближнього характеризують цю людину краще за будь-які слова. Коли температура впала до мінус 20 градусів, Зураб, закутавши шию у величезний шарф, стійко вистояв усі чергування на барикадах. У запорозьких козаків була традиція: досвідчені воїни в битвах ставали в перших рядах, щоб прикрити молодь, показати приклад стійкості й першими зустріти смерть. Говорили: нехай на мені ворожі шаблі притупляться! Те ж саме було й на Майдані. Старші чоловіки прикривали собою молодь. Це виглядало як батьківська турбота, зараз сприймаю це як героїзм”.
ЦАРЬОК Олександр Миколайович (2.01.1959, смт Калинівка Васильківського р-ну Київської обл. – 20.02.2014, Київ). Садівник, пасічник; козак 1-ї сотні самооборони Майдану. Працював у друкарні, потім захопився ландшафтним дизайном, озелененням ділянок, створенням декоративних басейнів та водоспадів. Дуже любив квіти. Садив саджанці, прищеплював дерева, обрізав, доглядав. На Майдані з перших днів. Завжди був у перших лавах. Батько п’яти дітей. Застрелений із вогнепальної зброї пострілами в живіт і в груди (три рани). Загинув біля готелю “Україна” на вул. Інститутській. Перед тим був жорстоко побитий – на тілі багато синців, зламано ноги, руку, ребра. Прощання відбулася на центральній площі м. Василькова 22 лютого.
ЦЕПУН Андрій Михайлович (14.10.1978 – 21.02.2014). Козак самооборони. Був серед активістів, які ввечері 20 лютого блокували в’їзд до столиці з Гостомельської траси. Після чергування пішов додому. Його тіло знайшли на вул. Верболозній зі слідами побиття й черепно-мозкової травми. Є свідчення людей, які бачили, що на вулиці, де жив Андрій, невідомі заштовхали в автівку чоловіка. Андрій мешкав на Мінському масиві, а його тіло знайшли на Куренівці. У скорботі залишилися дружина Юлія та 8-річний син. Андрій був єдиним годувальником. Похований у с. Кожухівці Васильківського району Київської області. Всі, хто хоче допомогти його родині, можуть перерахувати гроші на картку ПриватБанка 5168742312081288, Олексій Олексійович Галайда (надійний друг Андрія). Хто може, допоможіть влаштуватися на роботу дружині. Вона ріелтор, володіє комп’ютером. Телефон для роботодавців: 095-891-08-52.
ЧАПЛИНСЬКИЙ Володимир Володимирович (13.07.1970, м. Обухів Київської обл. – 20.02.2014, Київ). Активіст Євромайдану. На Майдані був від самого початку. Інколи днями не вертався додому. За словами дружини Світлани, 18 лютого вона телефонувала йому майже щодві години. Запитувала, коли повернеться. А він відповідав, що на Майдані мало людей і він мусить залишитися. Казав: “Якщо не я, то хто?” Працівник прокуратури дружині заявив, що “не може знайти свідків” загибелі Володимира. “Там же кожен сантиметр землі – це доказ, – сказала Світлана, – а вони кличуть свідчити мене!” Прощання відбулося 22 лютого біля Будинку культури на вул. Піщаній в Обухові. У Володимира залишилися син сімнадцяти років та шестилітня донька. Підтримати сім’ю можна шляхом поповнення карткового рахунку Приватбанк: 6762 4683 1267 0361, дружина Світлана Анатоліївна Чаплинська.
ЧЕРНЕНКО Андрій Миколайович (9.12.1978, с. Слободо-Петрівка Гребінківського р-ну Полтавської обл. – 19.02.2014, Київ). Інженер-технолог, магістр; учасник Євромайдану. Дитячі та юнацькі роки провів у Черкасах, де й зараз мешкають його батьки і брати. У 2002 році переїхав до Києва. Закінчив Національний транспортний університет. Працював автоелектриком на станції технічного обслуговування в Києві. У 2008 – 2012 рр. разом з дружиною працював у Посольстві України в Нідерландах. Поранений у груди 19 лютого, помер у 17-й лікарні міста Києва. Без батька залишилась 7-місячна дочечка Яна. Похований у рідному селі.
ЧЕРНЕЦЬ Віктор Григорович (1977, с. Подібна Маньківського р-ну Черкаської обл. – 19.02.2014, с. Подібна Черкаської обл.). Волонтер Майдану. На трасі Одеса – Київ жителі Маньківки та Умані біля села Подібна встановили блокпост на дорозі, аби “тітушки” та спецпризначенці не дісталися до столиці. Водій джипу, який пробивав дорогу внутрішнім військам, на шаленій швидкості 19 лютого збив на смерть Віктора. Осиротіло двоє дітей.
ЧМІЛЕНКО Віктор Іванович (4.02.1961, с. Борисівка Бобринецького р-ну Кіровоградської обл. – 20.08.2014, Київ). Фермер, зоотехнік, інженер з техніки безпеки, громадський діяч, благодійник; учасник кіровоградського і київського євромайданів, учасник Автомайдану. Закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут ім. О. Цюрупи (1991). Учасник Помаранчевої революції (2004). Напередодні смерті зателефонував Олені Шворак, сказав: “Наш Майдан живе, його серце стукає ритмічно, людей більшає. Не бійся, ми переможемо!” “Віктор – найсвітліша людина в моєму житті, – писала Олена, – вірила йому беззастережно, він мій моральний авторитет і мій герой! Він був мені як батько. Пам’ятаю влітку, коли ми приїжджали до нього щоби показати малим новонароджених поросят, сиділи у діброві на березі Інгулу, він спостерігав за дітлахами, які бавились і не слухались, ми дітей намагалися зупинити. А він казав: “Не чіпайте! Вони вже особистості. Тут можна: хай проявлять своє “я”. Він поважав кожну особистість. Навіть, якщо цій особистості півтора роки. Він узагалі був за волю. У його господарстві жодна тварина не сиділа на ціпку чи в тісному сараї. Все гуляло на волі: свині, корови, вівці... Він намагався зрозуміти світ. Разом ми їздили на розкопки давнього трипільського міста. Ми знімали на фотоапарат, а він непорушно вдивлявся в залишки тієї цивілізації – кілька годин навколішки! Про що думав? Його не так легко було розговорити. Але коли починав говорити – тільки тоді можна було зрозуміти наскільки це глибока людина. Він вірив, попри все, Україна буде!”.
Збирав спогади про Голодомор у стареньких жителів сiл Бобринецького району (матеріали передав до Бобринецького краєзнавчого музею). Навесні 2012 р. разом з дружиною оголосив голодування проти свавілля влади. На Київський Євромайдан прибув одразу після розгону мирної студентської демонстрації. Збирався покинути Майдан останнім. У грудні 2013 р. власною машиною блокував виїзд солдатів Внутрішніх військ у Василькові. В січні був жорстоко побитий “тітушками”, але від госпіталізації відмовився і повернувся на барикади. В Кіровограді тіло зустрічали 10000 людей. Труну пронесли на руках від пам’ятника Ангелу Охоронцю до центральної площі, де відбулася панахида, яку провели священнослужителі УПЦ КП та УГКЦ. Поховали Віктора Івановича Чміленка 23 лютого в рідному селі. 24 лютого на честь Віктора Чміленка перейменовано одну з центральних вулиць Кіровограда. Батько трьох дітей. Реквізити доньки: р/р 4874120032976806, МФО 300023, Укрсоцбанк, Катерина Вікторівна Чміленко.
ШАПОВАЛ Сергій Борисович (1969, Київ – 18.02.2014, Київ). Козак Самооборони Майдану. Вбитий на вул. Грушевського. Причина смерті: два вогнепальних поранення – в серце та живіт. Залишив у журбі стареньку матір. 23 травня 2014 р. на будинку школи №90 в Києві, де він навчався, встановлено меморіальну дошку.
ШВЕЦЬ Віктор Миколайович (8.10.1951, с. Гатне Києво-Святошинський р-ну Київської обл. – 19.02.2014, Київ). Старший мічман (у відставці), пенсіонер (колишній міліціонер); активіст Євромайдану. 18 лютого пішов на Майдан, як сам казав, захищати молодь. О 23.00 подзвонив сім’ї і сказав, що з ним усе добре. Близько 1-ї години його з близької віддані розстріляли співробітники “Беркуту” з помпової рушниці (набій 12-го калібру). Помер від двох вогнепальних поранень у груди та одного у шию. “Беркутівці” забрали його тіло та відвезли до райвідділу міліції. Звідти пораненого забрала “швидка”, але він помер у дорозі. Дочка Альона хоче з’ясувати обставини трагедії (068-628-61-51).
ШЕРЕМЕТ Василь Олександрович (21.03.1949, смт Ланчин Наддвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. – 7.03.2014, Київ). Пенсіонер; активіст Євромайдану. Народився в багатодітній сім’ї, в якій було 9 дітей. Виростав у нестатках. “У нас не було грошей на їжу, – згадувала сестра Галина Тимків. – До школи ходили по черзі, бо взуття на всіх не вистачало. Тяжко працював з дитинства. За своє життя Василь зазнав різних бід. Але ніколи не скаржився. У Василя був сумний і вдумливий погляд. Він намагався не показувати, як йому бувало тяжко, – пригадує сестра Галина. – Я не була здивована, що Василь, попри свій вік, поїхав на Майдан. Він мав загострене відчуття справедливості та прагнув змінити країну на краще. Завжди казав: “Тільки Україною ми живемо“. Так вийшло, що за неї він і загинув”. Помер у лікарні від ран, які дістав під час сутичок із “беркутівцями” на майдані Незалежності. В першому шлюбі мав трьох синів. Удруге одружився у Київській області. В Ланчині, в урочищі Мочарка, проживає його 93-річна мама. Перед виходом на пенсію Василь Олександрович працював у пекарні та охоронцем на будівництвах. Не цурався жодної роботи. Похорон відбувся 9 березня.
ШЕРЕМЕТА Людмила Олександрівна (12.01.1943, Хмельницький – 22.02.2014, Хмельницький). Лікар; активістка Євромайдану. Була поранена 19 лютого у Хмельницькому під час молитви перед будівлею СБУ за мир, за те, щоб не було більше кровопролиття на рідній землі. З будівлі СБУ була відкрита стрілянина з автомата. Померла в лікарні. “Завжди була у перших рядах і добивалася правди, тому і загинула. Вона постійно ходила на Майдан, закликала всіх ходити і віддала життя за правду”.
ШИЛІНГ Йосип Михайлович (14.05.1952, с. Вороблевичі Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). Громадський діяч, будівельник; активіст Євромайдану. Народився в багатодітній сім’ї. Мав 8 братів та сестер. Одружившись, переїхав на постійне проживання до Дрогобича. В часи здобуття незалежності України був членом Української гельсінської спілки та Української республіканської партії. Разом із дружиною Анною виховали 2 дочок, які подарували чотирьох внучок. Останні роки часто їздив на заробітки до Італії. Дружина Анна працює в Італії. На київський Майдан їздив кілька разів, затримувався там надовго. Хотів жити у вільній, заможній країні, аби внуки не шукали щастя по закордонах. Загинув від пострілу в голову біля Жовтневого палацу.
ШИМКО Максим Миколайович (21.10.1979, Вінниця – 20.02.2014, Київ). Учасник Клубу історичної реконструкції “Білий вовк”; козак 4-ї сотні Самооборони Майдану. “Максим не агресивний, але має велику душу козака і воїна”, – сказав Сергій Жук. Останній запис, який чоловік залишив на своїй сторінці у “ВКонтакте” 18 лютого: “За Україну! Всі, хто може, їдьте в Київ!!!”Загинув від кульового поранення в голову на вул. Інститутській під час того, як він намагався врятувати пораненого. Панахида відбулася у Вінниці на вул. Театральній. Побратими з його сотні несли тіло на руках через все місто. Поховали Максима на Центральному міському кладовищі. На труну поклали щит. Похорони транслював телеканал ВДТ. Проводжати героя в останню дорогу прийшло близько 10000 вінничан. Мати Максима Шимка звернулася до вінничан із закликом ніколи свої голоси на виборах не продавати “за гречку”.
ЩЕРБАНЮК Олександр Миколайович (2.01.1968, Чернівці – Київ). Громадсько-політичний діяч, приватний підприємець, будівельник; активіст Євромайдану. Член ВО “Батьківщина”. На Майдані був з самого початку з перервами. Дружина відговорювала його їхати на Майдан після розстрілів 18 лютого, але він сказав, що прийняв рішення, і совість не дозволить жити, якщо не поїде зараз. “Щоб мої слова не розходилися з ділом”. “Я його благословила, – розповідає дружина, – і тоді ж, у вівторок, він поїхав. А у четвер, 20 лютого, вранці ще розмовляла з ним. Він, захеканий, взяв слухавку, сказав: “Кицюню, ми взяли Інститутську, я зараз не можу говорити”. А коли набрала його буквально за кілька хвилин, мені розповіли, що Саші вже немає. Реквізити для безготівкового поповнення карткового рахунку клієнта (у гривні): Щербатюк Наталія Іванівна, рахунок одержувача №2625424850, банк АТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 356464, призначення платежу: Поповнення КР №0928436800, треба додатково вказати суть операції, наприклад, благодійна допомога від Петра Петровича Коваленка).
Героям слава!
Підготував Роман Коваль |
