На околиці Черняхова, з боку Верем’я і Жуківців, жив Іван Березний. По-сільському його називали Борозній. Був він проти комуни, тож і пристав до Зеленого. Коли влітку 1919-го червоні війська захопили зненацька Черняхів, Борозній з товаришами не встигли висмикнутися із села. Хату оточили.
Червоноармійці кричали, щоб “бандіти” здавалися. Хлопці мовчали.
Червоні ще кілька разів прогавкали ультиматум. Хтось із повстанців не витримав, бахнув з рушниці.
– Єслі дабравольно нє сдадітєсь, сажжом хату!
І знову у відповідь – повстанські постріли…
Червоним вдалося підпалили хату. І хлопці “пішли” у вікна.
Не всім поталанило, але з десяток зеленівців вирвалися.
Після бою більшовики взялися шукати тіло Івана Березного. Обшукали всі кутки обгорілої хати, все перевернули, але марно.
А Іван, обпалений вогнем, ще коли хата горіла, підняв ляду й ускочив у погріб. Причаївся в діжці з огірками торішнього посолу. Тут хата і обвалилася.
Червоноармійці чули з пожарища приглушений, ніби з-під землі, стогін, але не могли второпати… Нарешті стогін притих.
Три дні караулили вони спалену хату, все чогось шукали. Врешті пішли.
Іван Березний вижив. Півроку мати лікувала його, гоїла спину, лівий бік і шию. Прикладала житнє кисле тісто, змазувала рани гусячим жиром. Сусіди здогадувалися, що Іван живий, але ніхто не видав.
На початку двадцятих серед червоних пішла панічна чутка, що в околицях Черняхова з’явився страшний “бандіт” – Іван Печений…
Роман КОВАЛЬ |
