БАХУР Віталій Володимирович (2.07.1989, с. Зозулі Золочівського р-ну Львівської обл. – 14.06.2014, м. Луганськ). Заступник командира батареї, інструктор з ПДП. Старший лейтенант. Закінчив Академію сухопутних військ. Згорів у збитому літаку ІЛ-72. Його вчителька Людмила Лотоцька розповіла: “Був слухняний, поступливий, відповідальний, його всі любили, він нікого не підводив. Це була золота, добра, культурна, скромна дитина. Він завжди добре вчився і з дитинства знав, що буде військовим. Найбільше любив фізкультуру й ненавидів вивчати вірші”. Залишив у смутку батьків, дружину Оксану, осиротив півторарічну дочку Вікторію.
ВИННИЧЕНКО Віталій Павлович (1.08.1973, м. Жмеринка Вінницької обл. – 14.06.2014, м. Маріуполь Донецької обл.). Майор Державної прикордонної служби. Закінчив Академії прикордонних військ ім. Богдана Хмельницького. Залишив у смутку матір Любов Олександрівну, дружину та одинадцятилітнього сина Назара. Похований поруч з батьком на кладовищі в с. Носиківці Жмеринського району.
КУЛЬЧИЦЬКИЙ Сергій Петрович (17.12.1963, м. Веймар, Німецька Демократична Республіка – 29.12.2014, м. Слов’янськ Донецької обл.). Начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України. Закінчив Уссурійське суворовське військове училище (1981) та Далекосхідне вище військове командне училище (1985). Розпочав службу командиром взводу батальйону морської піхоти Північного флоту СССР. Після розпаду СССР перевівся в Україну. Командир Окремої інженерної роти в/ч 2250 “С”, заступник начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України (2010 – 2012), начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України (08.2012), тепер Національної гвардії України. Генерал-майор (24.08.2013). Вертоліт, на якому знаходився Сергій Кульчицький та ще 11 військових, був збитий терористами неподалік гори Карачун. Похований 31 травня на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові. Герой України (посмертно, 20.06.2014).
КУРИЛЕНКО Дмитро Олександрович (12.03.1992, м. Ріпки Чернігівської обл.. – 28.04.2014, м. Краматорськ Донецької обл.). Вояк інженерно-саперної роти. Строкову службу пройшов у 95-й Житомирській окремій аеромобільній бригаді (2012 – 2013). Потім навчався на техніка-електрика в Ніжинському агротехнічному інституті. 13 лютого 2014 р. вступив на військову службу за контрактом. Був на посаді водія інженерно-саперного взводу. 28 квітня о 9.50 разом з молодшим сержантом Максимом Римбалюком по периметру, обстежуючи територію, підірвалися на пластиковій міні. Похований 1 травня в районному центрі Ріпки Чернігівської області. Залишив у смутку матір Світлану Михайлівну та свою дівчину Аню.
ПОЛІНКЕВИЧ Леонід Олександрович (09.1983, м. Колки Маневицького р-ну Волинської обл. – 22.05.2014, м. Волноваха Донецької обл.). Командир 3-го батальйону 51-ї Окремої механізованої бригади. Майор. Був життєрадісний, відкритий, ніколи не сумував. Солдатам подобалося, що він не був суворий з ними, як інші офіцери. Вони тягнулися до нього. Загинув разом з товаришами – Володимиром Зарадюком із Луцька (14.07.1991), Дмитром Йовзиком з Луцька (2.04.1983), Михайлом Грицюком із с. Милятин Іваничівського району (5.06.1984), Павлом Поповим із м. Нововолинська (30.06.1991), Миколою Бондаруком із с. Заріччя Володимир-Волинського району (5.04.1991) та сержантом Олександром Артемуком з Ковеля (11.09.1977). Залишив у смутку батьків, дружину Ірину і п’ятирічну дочку Олександру.
Слава полеглим!
|
