До 90-ї річниці загибелі Миколи Міхновського
“Ще студентом кипуча і світла натура М. Міхновського не могла миритись із тою “хуторянщиною”, національним самозакопуванням, безкритичним підпорядкуванням московській політичній і культурній гегемонії, і він рішуче виступає проти загального психозу, кидає гасло: “Україна для українців” і, гуртуючи коло себе “Братство Тарасівців” для боротьби з найтяжчим і віковічним ворогом України – Московщиною.
Треба мати сміливість Цезаря, мужність Олександра Великого, любов Алківіада і саможертву Леоніда Спартанського, щоб виступити зі жменькою “Тарасівців” на боротьбу з таким колосом, як бувша Росія! Шість молодих екзальтованих юнаків-студентів на чолі з М. Міхновським кидають московським царям визов, підіймають бойовий прапор з вогненним і страшним – для своїх і чужих – гаслом: Самостійна Україна!.. Це було те “слово”, про яке говорив духовий Батько “Тарасівців” Великий Кобзар Т.[арас] Шевченко. “Слово” Кобзаря говорило до серця рабів, а слово Міхновського промовляло до їх розуму й волі...
Це було, здається, вчора, це діялось на наших очах... Здається, ще бачиш перед собою його кремезну, певну себе постать, чуєш на собі погляд його чистих, правдивих очей, чуєш його натхнене, вогненне слово... Міхновський умів заглянути в душу глибоко-глибоко... Там, серед московського дикого намулу, умів він вишукати золоту, чисту струну української душі і промовити, заграти так, що тисячі таких золотих струн починало радісно бриніти, тисячі сердець починало битись в унісон з його великим серцем, а червона українська кров починала горіти бажанням покропити широкі лани рідної землі, змити ганьбу московської неволі і у власній хаті знайти ту “правду іволю”, яких Україна не мала і не могла мати в чужій.
Сіра, безлична солдацька маса... большевизм, деморалізація, розклад... Здається, пропащі люди і пропаща справа. А заговорив Міхновський – і чудо! В сірій масі заблисло золото пшениці, в темнім лісі розцвілись волошки. I за хвилю – золото й волошки уже були для цієї маси гаслом, а над цим горував той великий Каменяр, що розбудив їх до життя… Боже мій! Це ж для України – “Самостійної України!” Це для його укоханої Батьківщини, за яку “мало й душу положить” – це для її оборони шикуються молоді орли в лави, це українські – “Самостійної України” – прапори лопотять!..”
(уривок, правопис збережено)
Джерело
Волинець А. Микола Міхновський. В другі роковини трагічної смерті 3-V-1924 року. Дзвін. – 1926. – Травень.
|
