З інших видань
Багато хто нарікає на якість підручників з історії України, на книжки з цієї тематики. Можливо, такі претензії небезпідставні, бо історію України потрібно вчити не з бромом, а за книжками справжніх патріотів. Саме вони висвітлюють найпотаємніші закутки історії, котрі приховувати різноманітні загарбники.
Багато людей пробували себе на ниві популярної історії України. Декому бракувало визнання колег, дехто залишився без уваги читача. “Історія України-Руси” Миколи Аркаса, видана 1908 року й жорстко цензурована царатом, швидко розійшлася нечуваним тоді для української книжки накладом у сім тисяч примірників. Водночас класик української історії Михайло Грушевський, який поставився до цього видання скептично, за весь час існування Одеської “Просвіти” зміг продати в Одесі аж п’ять примірників власних “Очерков истории украинского народа”.
У чому ж секрет читацького успіху Миколи Аркаса? Таємниці жодної. Це книга для свого сина. Текст написано просто, зрозуміло для дитини, з якої потрібно виховати українського патріота: “Книжка отся написана ані для слави, ані для чести, а вже найменьше для зарібку, жерелом єї – охота навчити сина, що діялося на рідній землі”. А оскільки Микола Миколайович готував книгу для сина і водночас для мільйонів інших дітей, нащадків давніх козацьких родів, покріпачених, зденаціоналізованих російським царатом за два століття окупації, – цензура різала видання з особливим завзяттям.
Задум виховати сина українським патріотом-націоналістом дещо незвичний, адже сам Микола Аркас народився 26 грудня 1852 року (7.01.1853 н.?ст.) у родині етнічного грека, адмірала Чорноморського флоту Росії Миколи Андрійовича Аркаса. Щоправда, матір – Софія Петрівна – походила з давнього козацького роду Богдановичів. Вона мала неабиякий вплив на сина й виховала в нього любов до української мови, музики, звичаїв. Тож у дитинстві й юності, які пройшли на Миколаївщині, Микола Миколайович виглядав як справжній українець: вишита сорочка й солом’яний бриль улітку або смушкова шапка і свитка взимку.
Книга зробила свою справу: син Миколи Аркаса – Микола Миколайович Аркас (молодший), який у першій половині 1906 року був ад’ютантом генерала Гродекова, командувача російських військ на Далекому Сході, – під час Національно-визвольної революції вірно служив Батьківщині в різних частинах і закінчив службу командиром полку Дієвої армії УНР. Славетні рядки Великого Кобзаря “За що ж боролись ми з ляхами / За що ми різались з ордами? / За що скородили списами / Московські ребра?” Микола Аркас записав у серці сина, а той закарбовував їх шаблею в тіла окупантів.
Друге, нецензуроване (посмертне) видання, підготовлене й видане за межами Російської імперії, побачило світ у Кракові 1912 року. Готував книжку редактор 1-го видання – вже хворий на сухоти письменник Василь Доманицький, який лікувався в Закопаному. Побажання й зауваження автора доносила до редактора Ольга Аркасова. По смерті Василя Доманицького (1910) завершили працю Богдан Лепкий і В’ячеслав Липинський. Доля була жорстокою до готового видання: більшу частину накладу спалили російські війська в 1914 році у Львові, по тому пам’ять про неї стирала совєтська влада. Примірник видання зберігся у Центральній науковій бібліотеці ім. ?В. Вернадського, де його відшукав український патріот Степан Нагірний, і пізніше не лише переконав Романа Коваля зробити репринтне перевидання 2-го (позацензурного) випуску “Історії України-Руси” (К.: Історичний клуб “Холодний Яр”; Кам’янець-Подільський: Медобори), а й дав на видання 12000 грн.
Таких незнаних патріотів як Степан Нагірний в Україні вдосталь. Варто лише поглянути ювілейну, 50-ту, книжку Романа Коваля “Сто облич Самостійної України” (К.: Історичний клуб “Холодний Яр”; Український пріоритет). Як зазначив на презентації Василь Шкляр: “50 книг накував нам Коваль!.. З непам’яті забуття скільки вихопив забутих імен справжніх героїв!” Справді, Коваль, як Микола Аркас пробуджує приспані національні почуття, відкриває забуту історію, забетоновану, загнану в підземелля.
Нова книжка Романа Коваля – про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни і в 1989 – 2013 роках: про членів ОУН, вояків і командирів УПА, старшин дивізії “Галичина”, письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів – нащадків борців за волю України. Читач дізнається про імена і долі легендарних учасників збройної боротьби проти російських окупантів, в’язнів російських тюрем, інших визначних українських особистостей.
Читайте, не пошкодуєте!
Костянтин ДИКАНЬ
Україна молода. – 2013. – Ч. 174 (4614). – 27 листопада. – С. 11 |
