Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
Запис 14 грудня 2010 р.
62 передача для Незалежного українського радіо в Чикаго
Василь Барладяну – це вже історія
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
3 грудня в Одесі помер Василь Барладяну – учасник Визвольного руху, вчений, публіцист, поет, автор самвидаву. Послухайте нарис Василя Овсієнка з газети “Незборима нація”, яка виходить у Києві.
Василь Барладяну-Бирладник народився 23 серпня 1942 р. в Молдові, в українському селі Шибка. Коли йому було 2,5 рочки, московський режим репресував його батька Володимира. Невдовзі він загинув на уранових рудниках у Монголії.
1964 року Василь закінчив Одеську школу військових кореспондентів, а 1970 року – факультет російської філології Одеського державного університету. Як історик мистецтв працював у музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. Вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському та Софійському університетах, викладав історію світового й українського мистецтв, класичну європейську літературу, етику й естетику в Одеському інституті інженерів морського флоту.
Досліджував українське мистецтво, середньовічні літературно-мистецькі та релігійні зв’язки України з Болгарією, Сербією, Грецією, Італією та румунськими землями. Підготував дисертацію “Образ людини в живопису й літературі Другого Болгарського царства”, та її захистити не судилося. У грудні 1970 р. на Міжнародній конференції “Україна – Болгарія” в Одесі виголосив доповідь “Ренесансні риси в живопису Другого Болгарського царства та України-Руси”, яка одразу ж привернула увагу КҐБ. Написав монографію про життя і творчість українського художника Михайла Жука, статті з питань українсько-румунсько-болгарських зв’язків.
Від 1960 р. Барладяну публікував вірші російською мовою, а з 1965 р. – лише українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у збірку “Ший, дружино, швидше прапор”. Під псевдонімом Ян Друбала Василь Барладяну пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та СССР, підтримує зв’язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.
Переслідування Василя Барладяну за патріотичні переконання і наукові здобутки в україністиці почалися у травні 1972 року. На допиті 28 січня 1974 р. його звинуватили в українському націоналізмі. Невдовзі його виключили з КПСС та звільнили з роботи в Одеському університеті “без права працювати в ідеологічній сфері”, тобто в науковій і викладацькій.
Згодом Василя звільнили з Музею народної архітектури й побуту в Києві. Шукаючи роботу, пише монографію “Художник Михайло Жук” (досі не видана). Довгий час змушений був публікувати наукові статті під прізвищами друзів.
16 червня 1976 р. під час обшуку в його квартирі КҐБ вилучає збірку патріотичних віршів “Ший, дружино, швидше прапор”, автобіографічну повість “Компромісу не буде”, статті про політичну ситуацію в Україні та з історії національного питання. Через це у вересні за вказівкою КҐБ його звільняють із музею без документів для працевлаштування.
У грудні 76-го Василь Барладяну передав керівникові Української гельсінкської групи Миколі Руденку копію своєї заяви з протестом проти переслідувань за національними мотивами, а також статтю “До людей доброї волі” й автобіографічний нарис “А як же інакше?”. Російський переклад нарису 1977 року опубліковано в Парижі.
Того ж року, 2 березня, був арештований.
Під час арешту оголосив безтермінову голодівку, яку на прохання рідні зняв після суду, що відбувся 27 – 29 червня 1977-го. Засуджений на 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму за “наклепи на радянський державний і суспільний лад”.
Друзів і родичів на суд не допустили. Вчителька Ганна Голумбієвська прийшла до залу суду із квітами, але їх вручити підсудному не дозволили. Смілива жінка зачитала заяву про відмову давати покази.
Утримували Василя Барладяну в таборі на Рівненщині. Працював у кам’яному кар’єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі. Зокрема, 13 січня 1980 р. його посадили в карцер за те, що “не став на шлях виправлення”. Барладяну знову оголосив голодівку. За три роки голодував 13 місяців і 17 діб.
У неволі написав збірку віршів “Між людством і самотністю”, цикли оповідань – “Скрижалі мага” та “Уроки історії”, а також декілька статей з викриттям совєтського режиму. Вони вийшли в Парижі 1979 року під загальною назвою “Лихо з розуму”.
29 лютого 1980 р., за три дні до закінчення терміну, Василя Барладяну вивезли до Рівненського слідчого ізолятора, де проти нього сфабриковано нову справу. 13 серпня 1980 р. Барладяну засудили ще на 3 р. позбавлення волі.
Залучені як експерти доцент Рівненського інституту водного господарства Максимов і доцент Рівненського педінституту Лещенко виявили в його віршах і наукових статтях “наклепи” на радянську дійсність і “дружбу народів”.
Утримували Василя Барладяну в таборах на Донбасі.
З ув’язнення вийшов 28 лютого 1983 року. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість “В дорозі до матері”, історичну драму “Овідій”, збірку віршів “До Оксани”, а також низку статей з питань історії української культури.
З початком “перебудови” Василь Барладяну активно включається в Національно-визвольну боротьбу. 6 вересня 1987 р. разом з Михайлом Горинем, Іваном Гелем, Зоряном Попадюком, Степаном Хмарою та В’ячеславом Чорноволом створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління, яка 8 вересня увійшла до Міжнародного комітету захисту політв’язнів.
У вересні 1987 р. Барладяну увійшов до редакції відновленого Чорноволом журналу “Український вісник”, був членом редколегій журналів “Кафедра” і “Українські перспективи”.
30 грудня 1987 р. Барладяну вступив до Української гельсінкської групи. 11 березня 1988 р. в числі 19 її членів підписав “Звернення УГГ до української та світової громадськості” – про відновлення її діяльності. Від 7 липня 1988 р. – член Української гельсінкської спілки.
1990 року читав у Канаді та США лекції про політичну ситуацію в Україні. У Торонто вийшли збірки його есеїв “Біля воріт держави” та “Ще раз про неволю”.
1992 року Василь Барладяну повертається до викладацької роботи в Одеському університеті, а 1994-го читає лекції в Духовній академії УПЦ Київського Патріархату.
Василь Барладяну – автор понад тисячі наукових та публіцистичних праць українською, російською, румунською, німецькою, англійською та французькою мовами.
Член Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України.
26 листопада 2005 р. нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Василь Барладяну – одна з яскравих постатей Українського національного визвольного руху другої половини ХХ століття. Вічна Йому пам’ять!
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. |
